Тести, “Тексти для аудіювання з тестовими завданнями” 3 клас

Нарядилась осінь

в дороге намисто,

золоте волосся

розплела над містом,

кольорові фарби

вийняла з кишені,

і малює осінь

жовтим по зеленім.

Здогадатись можна

в парку по деревах:

є червона фарба

в неї і рожева.

Ще й відтінків різних

безліч осінь має,

а стрункі ялини

боком обминає.

їй не шкода фарби

й часу ні хвилини,

колються нечемні

сосни та ялини.

1.В що одягнена осінь?

2. Що осінь вийняла з кишені?

3. Які фарби має осінь- художниця?

В) рожеві, червоні та безліч інших відтінків.

4) Які дерева художниця не розмальовує?

5) Чому ялини та сосни осінь обминає?

6. Віднови рядки вірша. З’єднай відповідні слова :

Нарядилась * * містом.

в дороге * * волосся

золоте * * намисто

розплела над * * осінь

6) Якою ти уявляєш осінь із цього вірша?

Тихого осіннього вечора на узліссі сіли відпочити журавлі. Вони летіли в теплий край. Сонце вже зайшло, то й заночують.

Притулились журавлі до білокорої берези та й курличуть щось тихо-тихо. Береза прислухається, хоче зрозуміти, про що вони гомонять.

— Куди це ви летите, журавлі? — питається Береза.

— У теплий край, — відповідають журавлі.

— Ой, зима, зима. — бідкається Береза. — Вже й у мене листя осипається. Мабуть, далека й тяжка вам дорога, журавлі?

— Дорога тяжка, — відповідає найстарший Журавель. — Та не дорога нам найтяжча.

— А що ж вам найтяжче? — дивується Береза.

— Найтяжче нам жити кілька місяців на теплій ріці. Називається вона Ніл. Немає там ніколи зими. Вічно цвітуть квіти.

— То чому ж там найтяжче? — ще більше дивується Береза.

— Бо то не рідна земля, — каже найстарший Журавель, — бо немає там тебе, білокора Березо.

1.Дійовими особами казки є:

2.Де сіли відпочити журавлі ?

3. Коли це відбувалося?

в)вітряного осіннього вечора

4.Куди журавлі летіли?

5.Між ким відбулась розмова?

б) між Березою і найстаршим Журавлем;

в) між Березою і журавлями.

6. Чому бідкалась береза?

а) тому що в журавлів тяжка дорога;

б) тому що наближається зима ;

в) тому що хотіла, щоб вічно цвіли квіти.

7.Встанови послідовність подій у тексті.

Слова найстаршого Журавля.

8. ЩО, НА ТВОЮ ДУМКУ, МАВ НА УВАЗІ НАЙСТАРШИЙ ЖУРАВЕЛЬ ПІД СЛОВАМИ “БО НЕМАЄ ТАМ ТЕБЕ, БІЛОКОРА БЕРЕЗО.”?

Аналіз прослуханого твору.

Теплий весняний дощик, під яким так люблять гратися діти – ловити веселі дощові краплини і дивитись на кумедні бульбашки в калюжах, – їхню радість, веселий настрій змалював В. Косенко у п’єсі “Дощик”. Легкі звуки падають, немов дзвінкі прозорі крапельки, що зливаються у рухливі струмочки мелодій. Далі музика стає повільнішою – це ніби пісенька, яку співають діти. Закінчується п’єса повторенням мелодії, що звучала на початку.

Отже, п’єса „Дощик” контрастна за характером. Вона складається з трьох частин. В крайніх частинах мелодія звучить уривчасто, стрибки верхнього голосу нагадують падіння великих дощових крапель. Тут багато динамічних наростань і спогадів: дощ то посилюється, то вщухає.

У середній частині мелодія рухається плавніше, спокійніше. Зміна в характері музики посилюється уповільненням темпу, особливо в кінці другої частини (такти 55-56). Після такого заспокоєння ще контрастніше звучить тиха третя частина п’єси.

У дощика буває різна музика: сумна, весела, дзвінка, голосна, тиха, бурхлива чи спокійна. Віктор Косенко уявляв дощик, який грає на фортепіано, але різні виконавці «чують» та «відчувають» музику по-своєму. Пропоную вам прослухати першу частину твору «Дощик» у швидкому темпі та в помірному (метод «порівняння»).

На полиці, серед книг про далекі країни й небачених звірів, стояла велика цікава Книга. У ній розповідалося про могутнього богатиря. Букви в цій Книзі яріли, як розпечене залізо. Вона мала дивну властивість: як тільки доторкнеться палах-куче вогненне слово до людського серця, в ньому займеться вогник. І людина, в якої у грудях б’ється серце з цим вогником, стає могутньою і непереможною.

Але минув уже не один рік, як Книгу читали. Щотижня Господиня знімала її з полиці, обережно витирала з обкладинки пилюку й знову ставила на полицю. Книга чекала – ось-ось її прочитають, та ніхто її навіть не розгортав.

Часто до господаря приходили гості. Господар любив показувати книги: дивіться, які в моїх книг красиві палітурки.

Стали вогненні букви меркнути. Потемніли палкі слова. Могутній богатир, про якого розповідалося в книзі, заснув. Тепер уже на полиці стояла не Вогненна, а Спляча Книга.

Тестові завдання :

8. Напишіть, як живеться книгам у вашому домі.

Коли випав перший сніг, діти в нашому дворі змайстрували годівничку. Тільки-но розвиднілося — прилетіла до неї жвава синичка. Схопила в дзьоб гарбузове насіння — й пур на тополю. Всілася, притиснула насіння до гілки лапками й ну його дзьобати. Та так спритно це в неї вийшло, що я й схаменутися не встиг, як вона спурхнула з дерева за другим. А тут і три горобці нагодилися. Вгледіла синиця непроханих гостей, заметушилася, пір’я настовбурчила. Присіла біля насіння, дзьобом сердито клацає.

Горобці, напевно не хотіли сваритися. Подзьобали біля годівниці на землі крихт та й полетіли собі далі. А синичка наїлась вдосталь, надулася, ніби кулька, й нікого до годівнички не підпускає. Не часто стрінеш таку жаднюгу.

Всі знають, що синички взимку літають зграйками. Так легше здобути їжу, зігрітися. А ця чомусь літала сама.

Може, якраз через цю жадібність птахи й не схотіли з нею дружити?

(Віктор Приходько)

1.Яка пора року описана в оповіданні?

2. Хто змайстрував годівничку?

В. діти із своїми батьками

3.Коли було змайстровано годівничку?

4.Хто першим прилетів до годівнички?

5. Склади асоціативний кущ

5.Чим пригощали птахів діти?

6.Яких непроханих гостей вгледіла синичка?. Кого саме?

7.Як поводилась синичка біля годівнички з іншими птахами?

В. Відігнала від годівнички.

8.Чому синичка залишилась самотньою?

А. Бо всі пташки з нею посварились.

Б. Ніякі птахи не прилетіли до годівнички.

9. Як автор назвав синичку?

Під самісінький Новий рік у господі в Діда Мороза об’явилися миші.

— От лихо! — занепокоївся Дід Мороз. — Це ж вони до крихточки з’їдять наготовлені для дітей гостинці!

Узяв Дід Мороз подарунками і, охкаючи та крекчучи, примостив його на футлярі великого годинника.

Цілу ніч годинник сердито ворушив стрілками, махав погрозливо маятником і тримав напоготові проти крадіїв дві важкенні гирі. «Тік-так! Тік-так! Бом-бом-бом! Хто підступиться до мене, той поплатиться хвостом. Бом!» — басовито застерігав він.

Дуже кортіло мишам поласувати новорічними гостинцями. Та хіба зважишся підійти до такого грізного й недремного сторожа! От вони спересердя й заходились робити капості. Спершу відгризли від Дідової шапки пухнасту китичку. Потім проточили на п’яті лівого валянця дірку. А далі. далі вилізли до Діда Мороза на ліжко, де він солодко спав, і до останньої волосини обчухрали бороду.

Прокинувся рано-вранці Дід Мороз, позіхнув, хотів своїм звичаєм погладити бороду. Аж замість неї — колюча, як голки в їжака, щетина.

Метнувся Дід Мороз до телефона.

— Ало, ало! Поліція! — загукав у трубку. — Негайно вишліть слідчого! Та з собакою-нишпоркою! Бо в мене борода пропала. А без бороди як на люди поткнутися! Як новорічні подарунки рознести!

Наїхало до Діда Мороза видимо-невидимо міліціонерів. І в кожного при боці пістолет, і в кожного на повідку вчений пес.Та хіба тут зброя і вчені пси потрібні! Тут би спритного до мишей котиська! Але на службі в міліції котів не тримають, щоб вони надаремне службових собак не дражнили.

Почухали міліціонери потилиці, склали протокол, як годиться. А тоді найстарший званням з них і каже:

— Ви, громадянине Дід Мороз, не хвилюйтеся. Надішлемо до вас шевця, кравця та аптекаря — вони усьому й зарадять

Невдовзі прибігли до Діда Мороза швець та кравець і справді своє діло якнайкраще злагодили. А от з аптекарем негаразд вийшло. Напередодні Нового року він скупався у Дніпрі в ополонці — і його напав нежить. То аптекар мусив сидіти вдома і, без упину чхаючи, парити в гарячій воді з гірчицею ноги.

Хоч-не-хоч, довелося Дідові Морозові брати бороду напрокат у гримерній майстерні дитячого театру.

Отож як завітає він до вас на ялинку з гостинцями, пригляньтеся до нього пильніше й самі переконаєтесь, що його пишна біла борода не справжня, а із звичайнісінької вовни.

Тестові завдання :

1.Від кого Дід Мороз ховав подарунки?

2. Чому він це робив?

А) щоб не з’їли наготовлені для дітей гостинці

Б) щоб Дід мороз не витрачав знову гроші

3. Де заховав Дід Мороз подарунки?

4.Яку шкоду зробили миші?

Б) від Дідової шапки відгризли китичку, проточили на п’яті валянця дірку, обчухрали бороду.

5.Кому подзвонив Дід Мороз?

5. Хто прийшов на допомогу Діду морозу?

Б)швець, кравець та аптекар

6. Де взяв Дід Мороз бороду?

В народі існуе така легенда про р. Дністер. Знаєте чому наша річка Дністром називається?

Ні?! То я вам розкажу. Про це чув від старих людей. Колись в давнину тут, де Дністер тече, плюскотів собі маленький безіменний струмок, а вздовж нього подекуди жили люди. Були серед них мисливці, хлібороби. I вели вони свій незвичайний календар. Чи то сіяти треба було, чи свята якогось чекали, то, щоб не збитися з ліку, кожний день позначали на піску, щоб був на березі струмка, мітками. Що не день нова мітка. По них вони знали, скільки днів лишилося, наприклад, до весни.

Але одного разу струмок розлився водами на довколишні поля і затопив береги. Коли вранці вода спала, вийшли люди на берег, а їхніх позначок нема. Хто дні стер?-бідкалися люди і самі ж відповідали: «Та хто?» Струмок дні стер. З того часу і стали називати струмок, який дні стер, ДHICTEP. Тепер це не струмок, а велика річка. А початок бере вона аж у Карпатах з-під могутнього дуба, де вона пробила одного разу дно, і б’є догори водограєм.

Тестові завдання

9. Познач послідовність подій у легенді.

І мали люди свій незвичайний календар.

Плюскотів маленький безіменний струмок.

Тепер це не струмок, а велика річка.

Струмок розлився водами і затопив довколишні поля.

Вийшли люди на берег, а позначок на піску нема

10.Розкрий дужки та добери відповідне слово:

Колись у давнину тут, де Дністер зараз плине, протікав собі маленький безіменний _______ ___ (потік, струмок) , а вздовж нього _____ (звірі, люди) жили. І мали вони свій ________ (календар, літопис).

Чи то сіяти треба було, чи свята якогось чекали, то щоб не збитись з ліку, вони кожен день позначали на піску, що був на березі струмка, __________ (літерами, позначками, цифрами).

Колись та десь був собі пастух, пас у горах вівці. Розкладав часом багаття під деревом, а то сидів і дивився на гори, де інші пастухи пильнували свої отари.

Одного дня пастух геть занудився біля овець, і схотілося вигадати йому якусь забавку. Думав, думав — і надумав. Став на великий. камінь і закричав:

— Вовки! Вовки! Рятуйте!

Почувши крик, ближчий пастух побіг на допомогу. Хлопець побачив його і зрадів.

«Ну, тепер посміюся,— думає.— Хай ще й інші прийдуть». І знову загукав:

— Вовки! Вовки на моїх овець! Ряту-у-йте!

Почули його інші пастухи та кинулися щодуху на крик.

— Де вони? — питали в хлопця.— Де?

-— Хто? — здивувався пастух, що сидів собі спокійно на камені.

— Та вовки ж! Де ти їх бачив? Кажи швидше! Але пастух зареготав.

— Ха, ха, ха! Ха, ха, ха! Невже ви й справді повірили, що вовки? То ж я хотів тільки налякати вас та пожартувать!

— Добрий мені жарт! — гнівно промовив один пастух.

— То це ти змусив нас бігти, мов навіжених, аби посміятися? — підхопив другий.— Батогом би тебе почастувати, щоб сам так побігав! Ходімо, хлопці, хай йому грець!

І пастухи подалися до своїх овець.

А хлопець дуже тішився з своєї витівки і сміявся з недотеп.

— Пождіть трохи — я ще з вами пожартую. Вдалося раз, то-вдасться й вдруге.

І справді, за кілька день хлопець, пасучи вівці, знову закричав:

— Вовки! Вовки! Рятуйте!

Пастухи зачули крик та й кажуть один одному:

— Чуєш, знову кричить?

— Та чую! Та, може, він знову жартує?

— А коли ні?

— Ну, то біжімо!

— Хутчій!

І щосили кинулися бігти. А прибігши, побачили — хлопець заходиться сміхом.

— Ха, ха, ха! Ну й дурні легковірнії

— Ти знову смієшся з нас, негіднику?

— Тут мало серця не повискакували, поки добігли!

— А я що, вас гнав? Були б розумніші — змикитили б. Ха-ха-ха!

Пастухи розгнівалися не на жарт, але нічого не сказали і мовчки повернулися до своїх овець. Минув якийсь час. Одного разу сидів пастух під деревом біля багаття і раптом, глянувши на отару, завмер із жаху. Величезний вовцюга, вишкіривши зуби, мчав просто на овець.

— Ой матінко моя! Вовк! — вигукнув хлопець і кинувся бігти геть.

— Вовк! Вовк! Рятуйте! 0й, мої вівці! Пробі! Сюди! А пастухи, зачувши крик, засміялися.

— Чуєте цього брехуна?

— Та чуємо. Знову жартує, але нема дурних. Годі вже. А пастух невгавав:

— Пробі! Вовк! Рятуйте! Справді вовк! Мерщій біжіть, бо овець пороздирає!

— Гукай когось іншого! — крикнув один пастух.— Ми вже знаємо твої жарти.

— Правду кажу! Правду! Ходіть побачите! Мерщій біжіть! Пробі!

-— Знову нас дуриш? — гукнув інший пастух.— Бери когось іншого на кпини.

Ніхто не поспішив хлопцеві на допомогу.

А вовк роздер кілька овець та й зник у лісі.

Відтоді пастух затямив: коли хочеш, аби тобі вірили,— ніколи не кажи неправди.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. У якому збірнику можна було б помістити твір Езопа «Пастух – жартівник»?

2.Про кого розповідається у байці?

Каталог статей

При оцінюванні навчальних досягнень з літературного читання у початкових класах передбачена перевірка аудіативних умінь, тобто умінь сприймати на слух незнайомий текст і розуміти його.

Цей вид роботи здійснюється фронтально у кінці кожного семестру.

У 3 класі перевіряються вміння сприймати на слух незнайомий текст і розуміти його з одного прослуховування. При цьому учні повинні знати:

3 клас

фактичний зміст

причинно-наслідкові зв’язки

головну думку висловлювання

Учитель читає незнайомий учням текст, а потім пропонує тест, що складається із запитань з варіантами відповідей. Учні прослуховують кожне запитання та варіанти відповідей до нього, обирають один із варіантів і записують номер запитання і поряд — номер відповіді (1.а).

У 3 класі учням пропонується 6 запитань із трьома варіантами відповідей. За кожну правильну відповідь на запитання учень одержує 2 бали.

У збірнику дібрано художні тексти відповідно до вимог програми для 3 класу.

Обсяг тексту і тривалість звучання визначається так:

Клас Обсяг тексту Тривалість звучання

3 220 -300 слів 2-3хв

У 3 класі оцінювання здійснюється за 12-бальною шкалою. Для визначення того чи іншого бала в межах одного рівня вчитель бере до уваги незначні відхилення від окреслених критеріїв того чи іншого рівня та більшу чи меншу кількість помилок, допустимих для відповідного рівня.

3 клас

Рівень Бали Критерії оцінювання аудіативних умінь

Початковий 1-3 Учень правильно вибрав відповідь лише на 1 запитання

Середній 4-6 Учень впорався із 2-3 запитаннями до тексту

Достатній 7-9 Учень правильно виконав 4 тестових завдання

Високий 10-12 Учень правильно вибрав відповідь на 5-6 запитань

Бджілки на розвідці

Настала весна, сонце зігнало сніг з полів; у пожовклій торішній травичці з’явилися свіжі яскраво-зелені стебельця; бруньки на деревах розгорталися і випускали молоде листячко.

От прокинулася й бджілка від свого зимового сну, прочистила очиці волохатими лапками, розбудила подруг, і виглянули вони у віконечко — дізнатися: чи зник уже сніг, і лід, і холодний північний вітер?

Бачать бджілки, що сонечко світить весело, що скрізь ясно й тепло; вибралися вони з вулика і полетіли до яблуньки:

— Чи нема в тебе, яблунько, чого-небудь для бідних бджілок? Ми цілу зиму голодували.

— Ні, — каже яблунька, — ви прилетіли занадто рано; мої квіти ще заховані в бруньках. Спитайте у вишні.

Полетіли бджілки до вишні:

— Люба вишенько! Чи нема в тебе квіточки для бідних бджілок?

— Завітайте, любоньки, завтра, — відповідає їм вишня. — сьогодні ще нема на мені жодної відкритої квіточки, а коли відкриються, я буду рада гостям.

Полетіли бджілки до тюльпана: заглянули в його яскраву голівку; та не було в ній нектару.

Сумні та голодні бджілки хотіли вже додому повертатись, коли враз побачили під кущем маленьку темно-синю квіточку: це була фіалочка. Вона відкрила бджілкам свою чашечку, повну запашного солодкого соку.

Наїлися, напилися бджілки і полетіли додому радесенькі.

(За К. Ушинським, 189 слів)

Тестові завдання

1. Яка пора року настала?

а) Осінь; б) весна; в) літо.

2. Що робила бджілка?

а) Прокинулась від зимового сну;

б) лаштувалася лягати спати;

в) повернулася з прогулянки.

3. Чому бджілки виглянули у віконечко?

а) Дізнатися, чи немає дощу;

б) дізнатися, чи зник уже сніг, лід, холодний вітер;

в) дізнатися, день чи ніч надворі.

4. Чому яблунька і вишня не змогли нагодувати бджілок?

а) Бо вони були скупими; б) бо їхні квіти давно відцвіли;

в) бо їхні квіти ще були заховані у бруньках.

5. У якої квітки не було нектару?

а) У тюльпана; б) у жоржини;

в) у конвалії.

6. Яка квіточка пригостила бджілок солодким соком?

а) Пролісок; б) сон-трава; в) фіалка.

Як діти яблуньку врятували

Усім весело та радісно навесні, тільки молода яблунька, що у шкільному садку росте, сумна стоїть. Що їй, бідній, робити?

Ось що з нею трапилось.

Стояла вона торік весела, в зеленому листі, а між листям ховалися червоні яблука. Смачні були яблучка, і сама вона струнка, пишна. Діти її дуже любили.

Літав довкола неї метелик. Такий гарний, і подумати не можна було, щоби від такого гарного метелика та така велика шкода сталася.

Подобалася й метеликові красуня-яблунька і, мабуть, вирішив він, що в її густому листі затишно й спокійно буде покласти свої яєчка. Він поклав.

А з яєчок вийшла гусінь. Тут якраз настали вже морози. Наплела собі гусінь гніздечок на зиму. Багато вийшло гусениць на яблуньці, і багато наплели вони собі гнізд.

Аж ось і весна. Випустила наша яблунька бруньки, а тут повилазила погана гусінь з гнізд і почала в’їдатися в бруньки та вигризати в них ямки. Аж тут ще лазить жук-довгоносик і з’їдає молоде листячко. Сумує яблунька.

Гуляли в садку діти. Підбігли до своєї улюбленої яблуньки.

— Дивіться! А що воно там таке? — кричить Галя. — Наче гніздечка маленькі. І багато їх, багато!

Підійшла вчителька, подивилась уважно.

— Е, діти, негаразд з нашою яблунькою. То гусінь наплела собі гніздечка, а сама лазить і об’їдає бруньки. Треба швидше наш садок очистити, а то пропаде садовина.

(К. Малицька, 213 слів)

Тестові завдання

1. Якою була яблунька торік?

а) Стрункою, пишною, веселою;

б) зігнутою, сумною;

в) маленькою і непомітною.

2. Що зробив метелик у густому листі яблуньки?

а) Примостився спати; б) відклав яєчка;

в) заховався від синички.

3. Скільки гнізд наплела собі гусінь?

а) Одне; б) два: в) багато.

4. Хто ще з’їдав молоде листячко яблуньки?

а) Сонечко; 6) джміль; в) жук-довгоносик.

5. Хто з дітей помітив, що з яблунькою щось негаразд?

а) Сашко; б) Василько; в) Галя.

6. Що вирішили зробити діти і вчителька?

а) Зрубати яблуньку; б) очистити садок від гусені;

в) принадити у садок птахів.

Хмаринка

Жила собі хмаринка, гарненька та пустотлива. І любила вона всіх пере-кривляти. Летить якось по небу, а внизу на галявині біля пенька зайчисько. Вуха довгі, очі налякані, прислухається, чи не крадеться десь за кущами вовк.

— Ей! — гукає хмаринка. — Зайчисько-боягуз!

Зайчисько глянув угору, а там такий же, як і він, пухнастий заєць у небі. Тільки кумедний-кумедний, вуха довгі-предовгі, вуса в обидва боки стирчать, як у розбійника, а хвостик маленький, так і труситься.

— Чому ти мене перекривляєш? — ображається заєць.

А хмаринка сміється та далі пливе. Раптом бачить — на паркані півник.

— Ей! — гукає хмаринка. — Півнику-дурнику!

І півник угору поглянув одним оком, а там такий же, як і він, розкуйовджений півник у небі. Тільки кумедний-кумедний, з великим дзьобом, гребінець набакир, груди колесом, а шпори, як шаблі.

— Чого ти мене перекривляєш? — образився півник.

Хмаринка сміється і знову далі пливе.

Іде дорогою дідусь із ціпком. Хмаринка — р-раз! — і в неї вже і вуса, і борода, і ціпок — усе, яку дідуся. Старий на небо поглянув — хмаринка ще й язика показує — дражнить.

І де не літає — все пустує. Дивися, он вона — то на будинок схожа, то на квітку, то на трамвай, а то на їжака. Кого не зустріне — кожного перекривляє. Врешті усі навіть забули, хто вона насправді, як її кличуть.

— Ти, — питають, — зайчисько-боягуз?

— Ні, я хмаринка. А їй не вірять.

— Ти, — запитують знову, — півник-дурник?

— Ні, я хмаринка!

А їй знову не вірять.

— Ти, — кажуть, — дідусь із ціпком.

— Я хмаринка! Хмаринка.

І від образи вона заплакала. А коли хмаринка плаче, іде дощик. Тепер усі побачили, що вона справді хмаринка.

Заплакала і раптом зникла, наче її й не було. Чи то вся на землю дощиком пролилася. Чи, може, до інших хмаринок полетіла розповісти, що з нею трапилося і як не слід робити.

(Ю. Рибчинський, 284 слова)

Тестові завдання

1. Що любила робити хмаринка?

а) Плакати; б) сміятися; в) усіх перекривляти.

2. Кого хмаринка побачила на галявині?

а) Їжачка; б) зайчика; в) лисичку.

3. Як реагували на пустощі хмаринки звірі, люди?

а) Сміялися разом із нею; б) ображалися;

в) не звертали уваги.

4. До чого довели витівки хмаринки?

а) Усі хотіли наслідувати хмаринку;

б) усі забули, як її насправді кличуть;

в) усі раділи, що хмаринка вміє змінюватися.

5. Що зробила від образи хмаринка?

а) Засоромилася;

б) заплакала; в) розлютилася.

6. Що трапилося з хмаринкою?

а) Вона зникла; б) стала ще більшою;

в) перетворилася на зайчика.

За що мене лопухом прозвали

Якось мама принесла два величезні кавуни. Один вона зразу ж розрізала, а другий, що я ледве його підняв, сховала в комору.

«Як він може вирости отакий великий? — з подивом думав я. — Такого навіть Андрійко Джміль не виростить».

І тут у моїй голові, як блискавка, промайнула думка: «А що, коли прив’язати його хвостиком до якоїсь рослини в садку і сказати хлопцям, що сам виростив?»

Я взяв велетня на руки і вибіг у садок. Біля самого тину ріс зелений кущ якогось бур’яну. Листя в нього було таке велике, що під ним і мені самому можна було б від дощу заховатися.

«Оце і є те, що треба, — сказав я сам до себе, — якщо кавун великий, то й листя в нього повинно бути великим».

Я обережно поклав кавуна на землю, дістав з кишені зелену шовкову ниточку і прив’язав кавунячий хвостик до стебла так, ніби й справді він тут росте. І побіг до школи.

Біля турніка я зустрів хлопців з нашого класу. Вони обступили Андрійка, який щось їм плів про болгарський перець.

— Дрібниці все це, — перебив я Андрійка, — краще ходімо зі мною, побачите, якого я велетенського кавуна виростив.

— А ти не обманюєш? — з недовір’ям спитав Андрійко.

— Кажу тобі, ходімо подивимося, — образився я.

Через якусь хвилину ми були вже в садку.

— Ой, який же він великий! — скрикнула Оленка.

— І це ти сам виростив?

— Сам, звичайно.

Хлопці обступили кавун з усіх боків і сторопіло мовчали. Кавун справив на них неабияке враження.

Раптом біля нас з’явилася десятикласниця Галя.

— Подивися, якого Яшко кавуна виростив! — скрикнула Оленка. Я відчув, що серце моє ніби хтось смикає за ниточку.

— Хіба ж на лопухах кавуни ростуть? — посміхнулася Галя.

Вона відірвала стебло, за яке тримався хвостик, і показала всім, як він був прикріплений.

Всі залилися сміхом.

З тих пір мене прозивають Лопухом.

(П. Висікай, 294 слова)

Тестові завдання

1. Що принесла додому мама?

а) Дві великі дині;

б) два яблука; в) два величезні кавуни.

2. Яка думка виникла у хлопчика?

а) Пригостити кавуном однокласників;

б) пригостити кавуном учительку;

в) сказати, що виростив кавун сам.

3. Що зробив Яшко з кавуном?

а) Поніс його до школи; б) прив’язав хвостик до бур’яну;

в) заховав у коморі.

4. Що сказав Яшко своїм друзям?

а) Що кавун виростила його мама;

б) що це гостинець від тата;

в) що це він сам виростив такого велетня.

5. Хто викрив Яшкову хитрість?

а) Однокласник Андрійко; 6) десятикласниця Галя;

в) Яшкова мама.

6. Чи схвалюєте ви вчинок Яшка?

а) Так; б) засуджую; в) ні.

Тарас у наймах

Після смерті батька Тарас прийшов до учителя-дяка. Сказав йому:

— Все робитиму для вас: воду носитиму, дрова колотиму, в школі прибиратиму, тільки дозвольте жити в школі і вчитись.

Дуже Тарас вчитись хотів.

Дяк погодився. Ще б пак — даровий наймит! Та більше він знущався з Тараса, ніж учив його.

Завжди голодний, обідраний був Тарас, а п’яний дяк не шкодував для школярів ляпасів та березової каші — цебто бив усіх березовими різками.

Втік від нього Тарас. Він чув, що в сусідньому селі дяк дуже письменний і до того ж маляр. «Може, вивчить мене!» — подумав Тарас і пішов до нього.

Та новий учитель наказав зразу Тарасові воду носити з річки аж на гору, де його хата стояла, потім фарбу примусив розтирати, а вчити й не збирався.

Пішов від нього Тарас до третього дяка, теж маляра.

— Вивчіть мене малювати! — попросив хлопець. — Усе вам робитиму, що накажете.

Але той тільки глянув на Тараса і мовив:

— Нічого з тебе не вийде. Ні швець, ні кравець, ні на дуду грець.

Повернувся сумний Тарас у своє село та й пішов у найми.

Весь час мріяв Тарас вчитися малювати. Заробить якусь копійку, купить своїм бідним сестричкам, Яринці і сліпенькій Марійці, цукерку чи бубличок, а собі аркушик грубого сірого паперу. Сховається десь у бур’янах, малює і співає сумні пісні. Дуже хороший був голос у Тараса.

Через деякий час знову він пішов у інше село ще до одного вчителя, і той погодився взяти його в учні. Треба було тільки дозвіл від пана мати.

Та коли прийшов до панського управителя за дозволом, той залишив хлопця у пана «козачком» — прислужником.

(О. Іваненко, 258 слів)

Тестові завдання

1. До кого прийшов Тарас після смерті батька?

а) До учителя-дяка; б) до своєї сестри;

в) до рідної тітки.

2. Як поводився дяк із Тарасом та іншими школярами?

а) Був із ними добрим і лагідним;

б) допомагав у навчанні;

в) бив усіх березовими різками.

3. Що робив Тарас у другого дяка?

а) Носив воду та розтирав фарбу;

б) читав;

в) малював.

4. Про що найбільше мріяв Тарас?

а) Про мандрівки;

б) про навчання малюванню;

в) про навчання музиці.

5. Чим займався хлопець у бур’янах?

а) Малював та співав сумні пісні;

б) спав;

в) ловив коників-стрибунців.

6. Як Тарас став «козачком»?

а) Його привела до пана сестра;

б) попросився, щоб його взяли на службу;

в) звернувся до панського управителя за дозволом на навчання.

Полум’яне серце

Спогад про сестру Лесю Українку

Школи в Колодяжному не було, і Леся сама вчила грамоти багатьох своїх подруг.

Іноді в селі влаштовувались вистави — живі картини. Мати написала історичну драму «Кармелюк» у п’яти діях. Розіграти її не було змоги — не

вистачало ні людей, ні засобів. Тоді вирішили ми поставити її в ляльковому театрі.

Леся була і за режисера, і за артиста — за всіх. Зробили ми багато ляльок, декорацій, навіть пожежу панського будинку, підпаленого Кармелюком. показали. Цей ляльковий театр мав великий успіх у Колодяжному.

Навколишня чарівна природа захоплювала сестру. Разом із матір’ю ми побували в урочищі Нечимне біля села Скулин, в 15 кілометрах від Колодяжного.

Ночували ми в хатці селянина — дядька Лева. З хатки, у якої було лише три стіни, відкривався вид на лісове озеро. Три дні, проведені в оточенні природи, справили враження на все життя.

Леся надзвичайно чутливо сприймала природу, її поетична душа зливалася з навколишнім. Починалася весна. Розквітали в саду дерева. Пригрівало сонце. Леся хвора лежала в ліжку біля вікна. Випадково вітерець заніс в кімнату пелюсток з розквітлої яблуні — в ньому сестра відчула теплий весняний привіт. І враження від цього згодом висловила у вірші.

Але не тільки до природи проявлялась її любов. Ще більше любила вона людей, своїх знедолених братів і сестер.

1883 року всю сім’ю вразила тяжка подія. За революційну діяльність була заарештована в Петербурзі наша тітка — Олена Антонівна Косач, її засудили на заслання, спочатку в Олонецьку губернію, а потім етапом відправили до Сибіру. Це надзвичайно вплинуло на Лесю. Саме тоді вона написала перший вірш:

Ні долі, ні волі у мене нема.

Зосталася тільки надія одна.

(О. Косач-Кривинюк, 259 слів)

Тестові завдання

1. Кого Леся сама вчила грамоти?

а) Своїх братів та сестер;

б) своїх подруг;

в) сільських дітей у школі.

2. Яку історичну драму написала Лесина мати?

а) «Кармелюк»;

б) «Мазепа»;

в) «Довбуш».

3. Яка тяжка подія вразила сім’ю Косачів у 1883 році?

а) Арешт Олени Антонівни Косач;

б) хвороба Лесі;

в) від’їзд сестри.

4. Як вплинув на Лесю арешт тітки?

а) Леся ще дужче захворіла;

б) Леся була дуже налякана;

в) саме тоді вона написала свій перший вірш.

5. Що захоплювало Лесю?

а) Рухливі ігри; б) книги;

в) навколишня чарівна природа.

6. Що випадково заніс вітерець у Лесину кімнату, коли вона лежала хвора?

а) Пелюсток розквітлої яблуні;

б) маленьку пір’їнку; в) сніжинку.

Лось

Якийсь чоловік, уже підстаркуватий, ішов через зимовий ліс. Це був лісник, котрий подався в обхід, щоб оглянути своє господарство. Був початок березня, але весною ще й не пахло. Злежаний сніг порипував під валянками, тугенький морозець обпікав щоки. Підстаркуватий лісник поминув гурт молодих ялин, вийшов до засніженої річечки — і вкляк. Він угледів, що неподалік на березі лежить, впавши на бік, великий рогатий лось, а йому в шию вчепився вовк. Мабуть, попадали вони щойно, а перед цим у них кипіла боротьба. Обоє — лось і вовк — помітили людину, а тому на мить позавмирали, стежачи за нею. Тоді лісник підніс угору дубову палицю і, погрозливо замі¬рившись, пішов уперед. Вовк іще якийсь момент тримався зубами за лосеву шию, далі відпустив її і прожогом метнувся на лісника. Не встиг той навіть опустити палицю вовкові на голову, як вовк важким ударом свого тіла звалив його на сніг і вже б учепився зубами, та лісникові пощастило обома руками вхопити вовка за шию. Намагався здушити звіра якомога сильніше, але вовк дряпав його пазурами, викручувався. Це був дужий і хижий звір. Лісник відчував, що сила полишає його, що за мить-другу вже не зможе боротися з на¬пасником. Та ось із лісникових рук щось миттєво вирвало вовка. Оторопілий лісник звівся, думаючи, що вовк, мабуть, знову кинеться на нього, й побачив лося, що підскочив до вовка, вдарив його рогами й знову підкинув угору. «Так ось хто мене врятував, — подумав лісник. — Я вступився за нього, а він за мене». А лось, який убив вовка, побіг уздовж берега й скоро сховався по¬між деревами. Лісник підібрав на снігу свою палицю і, все ще побоюючись, сторожко підійшов до вовка. Торкнув його палицею — мертвий.

— Що ж, сіроманцю, важив ти на чуже життя — позбувся свого.

Лісник узяв вовка за задні лапи й потягнув додому. Вовча голова поверталася то в один бік, то в другий, ніби ще хотіла злякати когось у лісі своїми ощиреними зубами.

А лісник поглядав між дерева— чи не побачить безстрашного лося, що врятував йому життя.

(Є. Гуцало, 320 слів)

Тестові завдання

1 Хто йшов через зимовий ліс?

а) Мисливець; б) діти; в) лісник.

2. Куди йшов лісник березневим ранком?

а) На полювання; б) на прогулянку;

в) оглядати лісове господарство.

3.Кого побачив лісник біля засніженої річечки?

а) Велику пухнасту лисицю;

б) лося, якому в шию вчепився вовк;

в) двох зайців.

4.Що зробив лісник?

а) Вступив у двобій із вовком;

б) повернув у інший бік;

в) застрелив вовка.

5. Як вовк зреагував на лісника?

а) Кинувся на нього;

б) залишив лося і кинувся утікати;

в) продовжив сутичку з лосем.

6. Хто врятував лісника від вовка?

а) Мисливці; б) лось;

в) вірний пес Рекс.

Цвіркун

Ріс собі хлопчик. І дуже люди того хлопця любили, бо умів він співати, як ніхто на світі. Вечорами, після денної роботи, коли можна було трохи спочити, сходилися старі й малі послухати пісню. Кожен, хто чув хоч раз той спів, ніби набирав у груди сили й снаги, ніби пив живу воду з цілющого джерела. Співав хлопець про сонце, про квіти-трави, про землю. І кожна його пісня славила рідний край. Ті пісні хлопчина складав сам. А коли в нього питали, як це йому вдається, відповідав, що все те — від квітів, дерев, води, птахів та звірів.

Якось прийшло в цей край лихо. Про співучого хлопчика почули злі вороги й вирішили викрасти його. Темної ночі, коли він наслухав пісню місячного сяйва, щоби потім переспівати його людям, схопили вони його й понесли в свої землі. Володар тої країни хотів мати співучого раба. Та хлопець йому не співав. Просили його — мовчав, били — мовчав. Тільки одного разу, змучений вкрай, завів тужну-тужну пісню. Від тої пісні німіли люди, а каміння плакало. Була вона про розлуку з рідною стороною.

Злий володар наказав відвезти хлопчика в його землю і, якщо він там співатиме, убити. Тільки-но ступив хлопчик на рідну землю, одразу в нього вирвалася пісня.

Котрийсь із ворогів замахнувся шаблюкою, щоб виконати наказ володаря, але шабля свиснула в повітрі, а хлопця не стало. Лише в зеленій траві застрибало маленьке чорненьке створіння. І задерикувато заспівало.

Відтоді й повелися на нашій землі веселі цвіркуни, їхні пісні славлять рідну землю, звеселяють смутних. А хто понад усе любить батьківщину, той чує в пісні маленького цвіркуна слова про красу нашої землі.

(А. Литвин, 257 слів)

Тестові завдання

1. За що любили люди хлопчика?

а) За те, що він умів співати;

б) за те, що він гарно грав на сопілці;

в) за те, що він був дуже красивим.

2. Про що співав хлопчик?

а) Про сонце, квіти, землю; б) про далекі незвідані краї;

в) про непереможних лицарів.

3. Хто складав пісні для хлопчика?

а) Його матуся; б) його бабуся;

в) він сам.

4. Що трапилося із хлопчиком?

а) Він захворів; б) його викрали злі вороги;

в) він втратив голос.

5. Що вирішив зробити з хлопчиком злий володар?

а) Відпустити його;

б) силою примусити співати;

в) відвезти додому і, якщо він там співатиме, убити.

6. На кого перетворився хлопчик?

а) На веселого цвіркуна; б) на сірого зайчика;

в) на маленького горобчика.

Горобина

Горобина і ялинка стояли поряд. Зовсім близенько одна біля одної. І тому вони часто перешіптувались між собою. На ялинці росли хвоїнки і шишки, а на горобині — листя і фона жовтогарячих плодів.

Прийшла осінь. Дихнула прохолодою раз, другий. Пожовкли на горобині листочки, і кожний плодик став червонішим. А ялинка зовсім не змінилася. Хвоїнки зелені-зелені, а шишки як позолотилися влітку, такими й лишились. Ялинка дивилась на свою подругу і милувалась нею. Яка то вона гарна стала!

Та налетів буйний осінній вітер, загойдав горобину і почав зривати з неї листя. Посипалось воно жовтим дощем додолу. А ялинка не злякалася вітру. Настовбурчила колючі голочки, поколола вітер — він і полетів геть від неї.

Не злякалися вітру і плодики-намистинки на горобині. Міцно-міцно вхопилися вони за гіллячки, щільніше притулилися одна до одної і зовсім почервоніли.

«Для кого ти приготувала ці плоди? — тихо спитала горобину ялинка.

— Вони ж у тебе зовсім несмачні. Хіба що тільки червоні».

Горобина мовчала. Що скажеш? Справді, її плоди гіркуваті і терпкі-терпкі. Ніхто не зважиться покуштувати.

Уночі лягли перші заморозки. Уранці, хоч і визирнуло сонце, проте не потеплішало. У небі захололи табунці хмар, і довкола зробилося тихо, як у вусі. У цю ранкову тишу ні ялинці, ні горобині не хотілося розмовляти. І вони стояли мовчазні й задумливі.

І раптом високо в небі хтось ніби зачепив срібну струну. За нею другу, третю. Ближче й ближче. І вже зовсім недалеко, злившись у ніжну мелодію, забриніло над горобиною і ялинкою дзвінко, прозоро. Наче війнув і злегка зашумів вітер. Кружляючи, підлітали якісь напрочуд гарні птахи. Це були омелюхи. Вони прилетіли до горобини, покинувши на зимовий час свій холодний край.

І горобина радо пригощала далеких чубатих гостей червоними, мов жар, плодами, вже не терпкими, а солодкими після перших морозів. «То ось для кого ти їх берегла», — промовила, погойдуючись, ялинка і ласкаво торкнулась зеленими гілками своєї подруги.

(Г. Демченко, 298 слів)

Тестові завдання

1. Як змінилась горобина із приходом осені?

а) На ній опало листя і ягідки:

б) на ній пожовкли листочки і ягідки стали червоними;

в) листочки залишилися без змін, а ягідки опали.

2. Як прогнала буйний осінній вітер ялинка?

а) Поколола його своїми голочками;

б) заступила дорогу своїм міцним гіллям;

в) закидала його шишками.

3. Якими були ялинка і горобина, коли на землю лягли перші заморозки?

а) Мовчазними й задумливими;

б) веселими та безтурботними;

в) злими і непривітними.

4. Що за чудо-птахи закружляли над горобиною?

а) Синички; б) снігурі; в) омелюхи.

5. Чому птахи поспішали до горобини?

а) Щоб відпочити від довготривалого польоту;

б) щоб поласувати солодкими червоними ягідками;

в) щоб привітатися з горобиною.

6. Як зустріла горобина далеких чубатих гостей?

а) Була байдужа до зустрічі з ними;

б) радо пригощала ягідками;

в) розсердилася на них.

Гарбузище

На городі між огудинням” зацвіла жовтогаряча квітка. Побачив її молодий джмелик і здивувався.

— Що з тебе виросте, з такої великої?

— Здоровенний гарбуз виросте! Ось я його покажу.

Квітка зібрала пелюстки вузликом, — і справді, на стеблі зеленіє гарбузик.

— Оце велетень? Оцей лопуцьок? Ой, розсмішила! — джмелик затрясся, загудів від сміху.

— Я ще маленький. — зніяковів гарбузик. — Але я виросту.

І він почав рости. День росте, другий росте, тиждень росте. Залопотіли соняхи, затріщало огудиння, — то Михась партизанить у кукурудзі.

— О, гарбузик! Дай-но зроблю з тебе корову. Роги будуть з прутиків, хвіст із прядива.

— Не чіпай мене, Михасю, бо я ще малий! Хай-но стану завбільшки як твоя голова!

— Як моя голова? Гаразд, почекаю.

Росте гарбузик та й росте. Чималий зробився. Вітер його обвіває, сонечко зігріває.

— Це ще би дощику.

Почув дощик — закапотів, залопотів по городу. Гарбузик умився, дощівки напився і знов росте.

Після дощу прийшов на город Михасько.

— Де тут мій гарбузик? О, який! Вже й за голову більший. Зроблю-но я з тебе страховище. Виріжу рот-очі, вправлю свічку всередину і понесу, коли стемніє, на роздоріжжя. То-то всі поналякуються!

— Не зривай мене, Михасику! Почекай трохи. Я ще більшим стану, як млинові жорна.

— Що ж, будь по-твоєму. Тільки гляди, не обдури.

Вже й соняхи поперецвітали, а гарбуз знай росте. Зробився великий, як млинові жорна! Аж у землю вгруз.

— Це ще би сонця. — каже.

Визирнуло сонечко, скісним променем вересневим пригріло гарбузові боки. Вони й пожовтіли.

Прилетів джмелик. Сів на гарбуз й питає:

— Де тут той лопуцьок, що вирости нахвалявся?

— Ось де я, під тобою! — гуде гарбузище. — Тепер мене здалеку видно.

— Хіба це ти? Це ж гора! І чому ти жовтий.

— Бо на кашу пора!

Прийшов на город Михась, тато, дід Михасевий, ще й сусіда покликали. Ледве гуртом гарбуз у двір допровадили. А що вже було з нього каші — з пшоном, з маслом, — на все село!

Тестові завдання

1. Хто побачив велику жовтогарячу квітку, що зацвіла на городі між огудинням?

а) Бджілка; б) коник-стрибунець;

в) молодий джмелик.

2. Що зазеленіло на стеблі?

а) Маленький огірочок; б) маленький гарбузик;

в) маленьке яблучко.

3. Що хотів зробити Михась із маленького гарбузика, коли побачив його на городі?

б) зробити маленький м ‘ячик;

в) зробити з нього корову.

4. Яким став гарбузик після дощику?

а) Великим; б) схожий на огірок;

в) ще меншим.

5. Яким став гарбуз із настанням осені?

а) Великим і жовтим;

б) маленьким і зеленим;

в) довгим і м ‘яким.

6. Яку страву зварили з гарбуза?

а) Варення;

б) кашу з пшоном та маслом;

в) кисіль.