Ельфи (Середзем ‘я): історія, опис, імена

Джон Толкін найбільше відомий своєю трилогією “Володар перснів”. Її сюжет розвивається на просторах вигаданого світу, який населяють різні раси, в тому числі і ельфи. Середзем ‘я завдяки старанням автора отримало багату історію. Ельфійський народ грає в ній ключову роль.

Натхнення Толкіна

Всупереч сформованому стереотипу Толкін не є творцем ельфів. Він запозичив цей образ з німецьких і скандинавських язичницьких міфів. У них ельфи є духами лісу. Звідти ж Толкін взяв гномів та інших персонажів свого вигаданого світу.

Письменник доповнив міфологічний образ власними задумами. У Толкіна ельфи стали розумною могутньою расою. Представники цього народу зовні схожі на людей, але мають власні особливості. Ельфи живуть так довго, що за людськими мірками тривалість їхнього життя наближається до нескінченності. Проте їх можна вбити насильно, і в цьому вони не відрізняються від людей. У світі Толкіна немає таких недуг, якими могли б перехворіти ельфи. Середзем “я є домом для багатьох народів, але саме ця раса відрізняється найгострішим чуттям, зором і слухом.

Історія ельфів

Згідно з хроніками, які залишив Толкін, ельфи з ‘явилися в його світі задовго до людей. Хронологічно ця подія стосується Першої Епохи. Ельфи були пробуджені богами ще до того, як були створені Сонце і Місяць. Тому вони прокинулися під чистим зоряним небом.

Спочатку ельфи з ‘явилися в Середзем’ ї. У цей час світ населяли стародавні боги Валар. Вони покликали ельфів у Валінор – міфічну країну, яка кардинально відрізнялася від Середзем ‘я. Саме в цей момент єдиний народ підрозділився на клани. Частина з них погодилася вирушити до Валінора, інші залишилися на своїй рідній землі.

У Другу Епоху було створено ельфійську державу, яка розташовувалася в Лихоліссі. Саме воно фігурує в “Хоббіті” і “Володарі перснів”.

Імена та мови ельфів

Цікаво, що імена ельфів Середзем ‘я мають кілька варіантів вимови. Справа в тому, що Толкін за освітою був лінгвістом. Він викладав в університетах і цікавився створенням штучних мов, які були квінтесенцією мов різних людських культур. Автор “Володаря перснів” хотів створити реалістичний світ, в якому представники кожного народу мали б не тільки власну культуру, але і ще й наречие. Для ельфів Толкін створив відразу кілька мов, у тому числі квенню і синдарин. Їхнє вживання залежало від приналежності до конкретного клану цього численного народу.

Для кожної мови Толкін створив власну фонетику, граматику та інші правила вживання. Імена ельфів Середзем ‘я писалися залежно від того, на якому наречі говорив його носій.

Життєвий цикл

Автор “Володаря перснів” і повісті “Хоббіт” написав безліч книг, присвячених своєму вигаданому світу. Багато з них можна характеризувати як хроніки, які розповідають про історію Середзем ‘я і його жителів. Ельфам Толкін приділяв багато уваги. Він розповідав про їхній побут і звички не тільки в творах, а й у робочому листуванні з колегами.

Безсмертність ельфів також доповнювалася їхньою біологічною здатністю швидко заліковувати власні рани. Якщо представник цього народу все-таки вмирав (наприклад, в бою), то його душа вирушала в Чертоги Мандаса в далекому Валінорі. Це було необхідно для того, щоб очиститися від усього того мирського зла, яке переслідувало ельфа за життя в Середзем ‘ї. Після того як дух померлого проходив процедуру очищення, він знову отримував тіло, зовні схоже на те, яке було у нього в минулому житті. Теоретично ельф міг повернутися в Середзем ‘я, але на практиці ніхто не робив цього, вважаючи за краще залишитися в Валіноре. Винятком став тільки персонаж Глорфіндел, який фігурував на сторінках “Володаря перснів”. Його ім ‘я доповнює список ельфів Середзем’ я, які брали участь у війні проти Мордора. Наприкінці роману весь цей народ вирішив поплисти на кораблях назад у Валінор.

Подорож до Валінора

Причина, чому ельфи залишали Середзем ‘я, полягає в тому, що після Війни Кільця, яка була описана у “Володарі перснів”, їх фізична сила почала поступово згасати. Єдиним місцем, де вони могли б продовжити жити, став Валінор – далекий край, в якому ніколи не було людей.

Королівства ельфів існували завдяки кільцям, які були потужними магічними артефактами. Всі вони були знищені, а останнє з них віднесли в Мордор в головному романі Толкіна. Через це ельфам довелося поплисти за океан, надавши весь материк людям.

Ті, хто залишився в Сере
дзем ‘ї після подій “Володаря перснів”, з часом все більше деградували, поки не перетворилися на примітивний народ, що населяє печери і долини. Вони позбулися багатьох рис, властивих своїм предкам, – безсмертя, мудрості. Були забуті ремесла і мистецтва, в тому числі музика, яку дуже любили ельфи Лихолісся.

Ельфи

Ельфи посідали помітне місце у скандинавській, германській, кельтській міфології та фольклорі, увійшли до легендаріуму різних європейських народів: англійців, германців, скандинавів, ісландців, ірландців, шотландців.

Так, у скандинавській міфології аналогічні персонажі відомі як альви — чарівний народ, молодші божества, духи природи, повітря, стихій. Їм приписували антропоморфніший (див. Антропоморфізм) вигляд і спосіб життя, ніж іншим духам. Альви неодноразово згадані в «Старшій Едді», де посідають проміжну сходинку між богами (асами) і людьми. Едда містить згадки про різні види ельфів: світлих і прекрасних (liosâlfar), темних (dökâlfar), чорних як смола (svartâlfar) (питання про те, чи два останніх є самостійними видами або ж різними назвами одного лишається дискусійним). За «Молодшою Еддою», ельфи не тільки різняться зовні, а й мешкають у різних царствах. Світлі живуть в одному з дев’яти світів — Альвгеймі (давньосканд. Álfheimr — букв. земля альвів), на південь від святилища богів Асґарда. Альвгейм описано як незрівнянний небесний світ, його населення — повітряні яскраві істоти, доброзичливі чарівники, чудові музиканти, зовні прекрасніші за сонце. Чорних ельфів Сноррі Стурлусон ототожнив з карликами (двергами), що живуть в глибоких печерах під землею.

Германомовні народи здебільшого уявляли ельфів схожими на людей — стрункими високими красенями з ясними очима, тонкими рисами обличчя та загостреними вухами. Вони начебто обдаровані неземним довголіттям, вічною молодістю і мудрістю, непідвладні хворобам, володіють магічними здібностями, можуть зникати з поля зору людей і перетворюватись на різних тварин, впливати на стихії. Їм приписували дар передбачення, збереження знань, що невідомі людям, виняткову майстерність у ремеслах, любов до танців і музики.

Вважали, що ельфи часом можуть укладати з людьми шлюби, а також допускати або забирати вибраних у свій світ.

Закріпилися уявлення про різні категорії ельфів. Лісові ельфи мешкають переважно в глибині лісів, навіть будують там свої міста або облаштовують їх як підземні. Морські — на узбережжях, у важкодоступних бухтах і гротах та на невідомих островах, є вправними мореплавцями, часом надають допомогу людям, чий корабель заблукав або потрапив у кораблетрощу.

Ельфи та аналогічні істоти, відомі під різними назвами (сіди, ші та ін.) у віруваннях, легендах, сагах, казках, переказах народів більшої території Європи. Згадки про них є в «Історії» Геродота.

Ельфи: трансформація образу

У міфологічній картині світу, сформованій у дохристиянські часи, ельфи потрактовані як нижчі від богів духовні істоти, сусіди людей, що могли стати їхніми порадниками, помічниками і навіть родичами, але могли і шкодити, і мститися людям, якщо ті зазіхали на їх прихований світ.

Із розповсюдженням християнства зовнішність і ролі ельфів частково трансформувались у народній уяві в різний спосіб:

• у малодоступних таємничих мешканців підземного або потойбічного світу, що зрідка спілкуються з людьми, можуть бути як прихильними до них, так помститись за докучання;
• у злісних створінь, що здатні завдати збитки господарству та підміняти гарних людських дітей на своїх невдалих;
• у феєподібних невеликих крилатих істот, що живуть у квітках, полюбляють танцювати у сонячному чи місячному промінні, зачаровують співом і музикою;
• у пустотливих карликів, що можуть капосно жартувати над людьми, плутати гриви коням та ін.;
• у вигнаних з неба ангелів, що не долетіли до пекла;
• у добрих помічників Санта Клауса, які готують і доправляють разом із ним подарунки малечі.

Ельфи в культурних традиціях європейців

Ельфи лишаються не тільки частиною легендаріуму європейських народів, але й складником їхньої культури. Так, в Англії з раннього середньовіччя і дотепер побутують імена, що включають корінь «ельф» (витоково як претензію на спорідненість з ельфами, їх спадок або подібність до них): Елфред/Альфред — букв. «порада ельфа», Албьуїн/Елвін — «друг ельфів», Елфрік/Елдрідж — «правитель ельфів», Ельфледа — «ельфійська краса» та ін.

До образів ельфів зверталися класики європейської літератури, зокрема В. Шекспір, Й. В. Гете
.

У країнах Центральної Європи традиційно популярні «ельфійські сади» біля будинків, а фігурки ельфів й досі вважаються одними з найдоречніших подарунків-оберігів на весілля.

В Ісландії, згідно з опитуваннями, 62 % населення вважають ельфів своїми реальними сусідами, які довго жили поруч з людьми, але зрештою перебрались у кургани (особливо — з каменями на них), пагорби, гроти та підземелля Зеленого Острова (у цих переказах вбачають зв’язок образу ельфів з духами померлих). У цей відсоток входять ісландці, що переконані, припускають чи стверджують, що вони самі або люди з їхнього близького оточення мали спілкування з ельфами, причому неодноразове. Популярність ельфів враховують навіть у застосуванні юридичних норм (зокрема, щодо земельних ділянок), що відображають ставлення до ельфів як невід’ємної частини ісландської культурної спадщини.

Серед ірландців та шотландців розповсюджені перекази, за якими частина їх одноплемінників походить від нащадків змішаних шлюбів людей і альвів, котрі жили поруч. Так, дружиною верховного короля Ірландії Конна Ста Битв (1-а пол. 2 ст.) вважали представницю народу альвів — Бекуму Білошкіру.

Ельфи дотепер є популярними героями казок, літератури й кінематографу в жанрі фентезі.

У різних європейських країнах, зокрема в Україні (а також у США та Канаді, в Японії та ін.), існують різноманітні субкультури любителів ельфів — рольовики (толкіністи та ін.), котрі об’єднуються у фандоми (від англ. fandom — букв. фанатство) за ельфійськими родами улюблених письменників і збираються на рольові «ельфійські» ігри (наживо й онлайн). Частина з таких любителів роблять собі «ельфійські» тату, виготовляють одяг, прикраси, ужиткові речі та домашній декор з «ельфійськими» елементами, пишуть фанфіки (оповідання за мотивами творів відомих письменників) про ельфів та твори з самостійними сюжетами тощо.