Содержимое
От най-дълбока древност мушмулата се ползва за храна и лекарство. Според исторически данни, плодът е бил култивиран още 1000 години пр.н.е. в Китай и Азия.
Дивата мушмула е била позната и на древните траки. Днес плодът се отглежда в най-големи количества в Калифорния (САЩ), Япония, Испания, Южна Франция и Италия.
Съдържанието на плода включва голямо количество скорбяла, целулоза, пектинови вещества и органични киселини (преобладават ябълчената, лимонената и винената, а в омекналите плодове, вследствие на започналата ферментация, има и оцетна). Захарите в плода са за сметка на фруктоза и глюкоза, което прави мушмулата подходяща храна за диабетици.
Витаминният състав включва витамин С, каротин, витамин В1 и В2. Плодът съдържа и минерални соли – калий, калций, фосфор, магнезий, желязо и натрий. Хранителната стойност на мушмулите е равна на тази на ябълките и крушите.
Лечебното действие на плода е било познато още на лекарите от древността. Много лекари от Средновековието например, са смятали мушмулата за добра храна, която пречиства кръвта и стимулира растежа при децата.
Сега е известно, че плодът действа стимулиращо на жлезите с вътрешна секреция и се препоръчва при отслабване на функциите им. Мушмулата оказва и общо успокоителен ефект върху нервната система.
Най-популярното приложение на плода е в качеството му на средство, укрепващо функцията на дебелото черво и подобряващо храносмилането.
Доброто лечебно действие на мушмулата се свързва с танина от плода. Той се явява дезинфекционно средство за червата. От киселините, влизащи в състава на мушмулата пък, се получават соли, които усилват процесите на осмоза в червата.
При остро стомашно-чревно разстройство е за предпочитане да се направи отвара от незрели плодове и от семена. Подобна отвара се препоръчва и при пикочно-каменна болест.
Зрелите плодове имат подчертано диуретично действие и са подходящо лечебно средство при възпаление на бъбреците и пикочните пътища.
Наличието на голямо количество органични киселини в плода подпомага дейността на черния дроб и на жлъчката, влияе върху нормалните функции на кръвоносната и нервната система.
Рецепта за отвара с листа от мушмула:
Двайсетина листа, заливат се с 500 мл вряла вода и се варят 10-12 минути. Отварата се прецежда и се оставя да изстине. С нея се жабури 3 пъти дневно, а външно се използва за мазане на възпалена кожа с напоен памучен тампон.
Редакторка SHUBA Маша Сердюк розповідає про турецькі фрукти й овочі, незвичні для наших широт, а також ділиться ідеями їхнього приготування.
Туреччина славиться своїми фруктами й овочами, але треба зізнатися, що деякі них в наших широтах невідомі. Тому ось вам добірка дивних, на перший погляд, але дуже смачних дарів природи, які можна зустріти в країні нащадків Османської імперії.
Також радимо почитати, що таке турецьке мезе і як приготувати його вдома.
Почну з хюнапу. Турецькою цей фрукт має наву hünnap, в інших країнах його також називають зизифус, унабі, ююба, жужуб (чи жужуба) або китайський фінік. У сирому виді хюнап має жовтувато-коричневий колір, а от у сушеному виді фрукти дійсно схожі на фініки.
Смак у хюнапа-зізіфуса солодкий, чимось схожий на яблуко. Їдять його сирим, як яблука або висушують і потім використовують як і всі інші сухофрукти.
Крокозябри, що на фото вище, в Туреччині називаються аджур (acur). В Ізраїлі вони мають назву факус, а в інших країнах — вірменський огірок або змієподібна диня.
На вигляд аджур нагадує блідий огірок, але насправді це родич кабачка. Смак теж чимось нагадує огірок, але ніжніший і солодший. Від кабачків аджур успадкував цікаву особливість: на відміну від звичайного огірка його можна запікати.
Впізнати аджур легко: у нього світла шкірка з дрібними ворсинками. За формою вони зазвичай тонкі й довгасті, інколи навіть дуже довгі. Зустрічаються й інші аджури — коротк
і, товстенькі й кругленькі, чимось подібні на маленькі дині. Але як і в динях вони мають забагато насіння тому краще вибирати довгі.
Як їсти аджур? Турки обожнюють його маринувати. Мариновані аджурчики — справжні суперзірки крамничок із соліннями. Проте його також можна сирим додавати в салати як огірки або ж смажити чи запікати як кабачки.
Мушмула — ще один фрукт, невідомий в наших краях. До речі, мушмула (muşmula) — суто турецька й грецька назва плодів, у Грузії її називають дзмартлі, у Вірменії — зикир, в Азербайджані — езгіль.
Кісточки мушмули неїстивні. Як і в айви насіння мушмули захищене жорсткою неїстівною «сумочкою», яку треба вирізати перед вживанням.
Їдять мушмулу сирою. Її смак — солодкий, але при цьому дуже складний. Деякі кажуть, що аромат стиглого плоду схожий на запах яблучного повидла, інші порівнюють смак та аромат мушмули з витриманим вином, а хтось каже, що смак мушмули нагадує їм перезрілий фінік.
Кероб — це плоди ріжкового дерева. У сирому вигляді вони неїстівні, тому їх зривають зеленими, розкладають на сонці, висушують, в результаті чого вони темнішають і стають схожими на зіпсовані банани. Їх перемелюють і використовують як замінник какао.
Смак керобу — шоколадний, але на відміну від какао не гіркий, а солодкий. Саме тому кероб — чудова альтернатива какао-порошку в різних кондитерських виробах, адже природний солодкуватий смак дозволяє зменшити кількість звичайного цукру в рецепті.
Найпопулярнішим видом використання керобу є приготування шоколаду. Також його додають у випічку та напої замість какао. А ще з кероба готують сироп, який чудово смакує з гарячим зігрівальними напоями та алкогольними коктейлями.
У Туреччині цей диво-фрукт називають колючий інжир (dikenli incir), в Ізраїлі — цабар або сабра, в інших країнах — солодкий кактус, опунція, індіанська смоква, індійська фіга, колюча груша. Колір — переважно жовтий, проте зустрічаються також плоди зеленого або червоного кольору грушевидної форми.
Брати такий інжир до рук варто тільки в рукавичках. Торкатися голими руками не варто, бо всі плоди вкриті дрібнесенькими голочками, які моментально встромляються в шкіру. Кактуси варто почистити, і тільки потім вживати в їжу, а при очищенні варто слідкувати, щоб колючки не потрапили в м’якоть.
У Туреччині колючий інжир їдять сирим, варять із нього джем, а також сушать, використовуючи як приправу до м’яса. М’ясисті стебла цього кактуса можна використовувати як овоч: почистити, нарізати пластами, а потім маринувати, відварити або запекти.
Бамія, окра, абельмош, гібіскус смачний — все це назви дивного овоча, зовні схожого на зелений чилі. Квіти окри під час цвітіння схожі на мальви, а на смак вона є чимось середнім між кабачками, патисонами та квасолею.
Більше про бамію та смачний рецепт пригоування окри від шефа Вови Ташаєва можна знайти за посиланням нижче.
Сучасні батьки все частіше https://radugamir.kiev.ua/uk/master-klassyi/ обирають майстер класи для дітей у Києві як спосіб організувати дозвілля. Це…
Альтернативні джерела енергії останніми роками викликають все більше зацікавлення. Це повʼязано як з екологічними міркуваннями,…
Чтобы автомобиль был надежным, важно иметь подходящее зарядное устройство для АКБ. Автовладелец должен знать, какой…
Правильний вибір ковша-різака для силосу має вирішальне значення для забезпечення ефективної роботи в сільському господарстві.…
Жидкие обои биопласт https://www.domdom.com.ua/torgovye-marki/bioplast/ — это инновационный и современный материал, который становится все более популярным в сфере…
В современном мире, когда все больше людей решают переехать за границу, искать работу в других…