Звичаї та традиції козаків

Статус козака

Існує досить поширена думка, що в запорозькі козаки приймали всіх, хто приходив на Січ і вмів перехреститися та сказати, що вірує в Бога. Проте це не так. Щоб стати справжнім козаком, слід було пройти дуже нелегку школу навчання й скласти суворі іспити, які витримували не всі, тож не всі й ставали козаками.

Статус молодика та джури

Новачок, незалежно від віку, приймався спочатку в «молодики». Молодик сім років учився фехтувати, влучно стріляти, «реп’яхом» на коні сидіти, виконувати гопак, який колись був не танцем, а різновидом бойового мистецтва, що полягав у вмінні вести бій найперше ногами з багатьма суперниками. Крім того, козак розвивав у собі силу й спритність. Керували навчанням досвідчені воїни й полководці, при яких юнаки служили джурами.

Освіта

Козак мав не тільки бути неперевершеним воїном, а й так само добре знати грамоту, основи астрономії, медицини. Більш талановиті навчалися ще й основам дипломатії, вивчали іноземні мови, оскільки у невтомній боротьбі доводилося бувати у різних країнах.

Іспит на звання запорожця

Лише після успішного навчання майбутній козак допускався до іспиту на звання запорожця. Такий іспит мав напівжартівливий характер. Спочатку юнак мав з’їсти миску дуже наперченого борщу і випити кварту горілки, опісля чого пройти по колоді, перекинутій між скелями на березі Дніпра, і не впасти у воду. Наступне випробування — подолати всі пороги, пливучи човном по Дніпру проти течії. На завершення молодик, осідлавши необ’їждженого коня задом наперед, без сідла й вуздечки мав проскакати по степу й благополучно повернутися.

Родина та виховання козака

Мати і батько залишалися «іконами», без дозволу яких діти не сміли навіть приступити до роботи. Неповага до батьків була ледве чи не гріхом смертним, а про весілля без батьківської згоди молоді люди навіть подумати не могли.

Жінка козака

По поведінці жінки оцінювався сам козак. Чоловік не втручався у справи жінки, а жінка – у справи чоловіка. Обов’язки були строго розмежовані і займатися чоловікові жіночою справою було ганьбою.

Жінка незалежно від свого статусу в сім’ї була нейпершою людиною для захисту, тому, що вона – майбутнє козацького роду.

Самітники козаки

Козаки нерідко залишалися холостяками. Холостяцькому життю «сприяли» постійні війни – люди просто не встигали створити сім’ю. Ті ж, хто віддавав перевагу розпусті, а не сімейному життю, якщо були спіймані «на гарячому», каралися.

Були й ті козаки, які брали обітницю безшлюбності, цілком віддаючи себе військовій службі. Такі люди виховували чужих дітей – майбутніх козаків – «всім світом». Поява перших зубів у дитини, перші його слова, перші кроки викликали бурю захоплення у загартованих десятками, а то й сотнями боїв воїнів.

Народження сина у козака

Народження хлопчика для козака – справжня радість. І справжнє горе для матері. Микола Гоголь без перебільшень описував побут козаків у своєму творі «Тарас Бульба»: матір, яка вмовляє батька залишити дитину хоча б на кілька днів, щоб надивитися на свою кровинку, боячись, що більше ніколи його не побачить, не була вигадкою.

Хлопчик – значить воїн за замовчуванням. І подарунки йому були відповідні: рушниці, ножі, порох, лук і стріли. Як тільки у дитини прорізався перший зуб, його несли до церкви на молебень. Часто у цих малюків першими словами були не «мама» чи «тато», а «пу» і «но» – команда стріляти і наказ коню рухатися вперед.

Важка вдача та строгість

Строгість козаків на людях легко пояснюється їх способом життя. Козаки не були надлюдьми, і в боях теж зазнавали втрат, нерідко значних. Їхні дружини могли голосити чоловікам, мовляв, «ніколи під руку мене не візьмеш, не притулишся до мене, дитини не приголубити – як дикун!». У душі козаки відчували сором за те, що вижили в битві, де померли їхні товариші.

Ставлення до старших

Не важливо, хто перед козаком – старий жебрак або старий отаман, повага до прожитого життя залишалась однаково високою. Розуміючи, що вік бере своє, і людина вже об’єктивно не здатна виконати ту чи іншу роботу, молодші козаки завжди і в усьому допомагали старшим односельцям. При них вони ставали більш стриманими, дбайливішими. Якщо старий заходив у будинок або на збори, козаки вставали, а зустрічаючи старого на вулиці – кланялися.

Авторитет віку

Крім того, при старших не дозволяли сидіти, курити люльку і говорити без дозволу. Лихословити і перечити старшому – нечуваний злочин тих років! Неввічливо було обганяти старшого за віком – обов’язково треба спитати дозволу, аби пройти повз нього. В хату вперед пропускали старших.

Варто також відзначити, що літні люди мали великий авторитет: одного їх слова було достатньо, щоб вирішити будь-який конфлікт «молодих», будь то бійка чи суперечка.

Козаки та гості

Козаки вірили: гість посланий Богом. Особливо бажаними і шанованими гостями були люди, що прийшли здалеку, просто незнайомі люди і ті подорожні, що потребують даху над головою. Вважалося ганьбою відмовити людині в притулку. Гостя завжди садили на чолі столу і пропонували краще місце для відпочинку. Цікаво, що мінімум три дні козаки не цікавилися у гостя ані ім’ям, ані місцем, звідки він прибув – це вважалося непристойним. Гості були настільки культовими особистостями, що їм місцем поступалися навіть старі. Подорожуючи козацькими землями, козак міг не брати їжі ані для себе, ані для коня – він скрізь був бажаним гостем, адже у нього скрізь є родичі, свати, куми, товариші по службі. На худий кінець завжди є просто незнайомі люди, що поважають гостя, як і самі козаки.

Відносини між козаками

Підходячи до групи людей, козаки кланялися зі словами «Здоровенькі були, козаки!», «Здорово, козаки!», на що слідувала відповідь: «Слава Богу!». При зустрічі після довгої розлуки, при прощанні, а також на головні свята козаки обіймалися й прикладалися щоками.

Житло та молитва

Заходячи в будинок, козаки обов’язково хрестилися, дивлячись на образи святих, а чоловіки обов’язково при цьому знімали шапку. При виході з хати або куреня вони робили те ж саме.

Просили вибачення і дякували козаки практично завжди з Божим ім’ям на вустах: «Прости Христа ради», «Бережи тебе Господь», «Спаси, Боже». Без молитви козаки не починали і не закінчували ані трапези, ані польової роботи. Цікаво, що козаки відчували потребу в допомозі ближнім: вони обов’язково спочатку запропонують їжу та випивку тому, хто сидить поруч, а потім тільки самі скуштують харчі; обов’язково допоможуть підняти те, що впало, допоможуть щось донести до потрібного місця. Козаки ніколи не відмовляли в милостині, бо гріх.

Борг

Разом з тим, козаки вважали, що борг – гірше неволі, тому всі борги намагалися повернути якомога швидше. Навіть безкорисність – борг, за який треба відплатити тим самим.

Вбрання

Одяг – друга шкіра козака. Він носив тільки свій одяг і тримав його в чистоті. Прийти на застілля брудним – за це можна було легко стати об’єктом загальних насмішок.

Ставлення до алкоголю

Померлого випиваку гребували ховати з усіма – для них був окремий цвинтар, поруч з самогубцями. П’яницям рідко ставили хрести, але завжди забивали осиковий кіл у могилу.

Цікаво, що в побуті були як окремі гуляння (чоловіків з чоловіками і жінок з жінками), так і загальні, і під час загальних застіль чоловіки сідали з одного боку столу, а жінки – з іншого. Козаки знали: хмільна голова може допустити зайве щодо чужої дружини. Швидкі на розправу козаки цілком могли закінчити таке застілля і бійкою, і пустити в хід зброю.

Байки у козаків

Козаки любили прикрашати свої бойові заслуги під час застіль, але вони не брехали в побуті, і особливо – в справах. Страшна ганьба для козака бути спійманим на брехні.

Подарунки

При всій строгості, козаки дуже любили подарунки та гостинці. Звідки б козак не їхав, він обов’язково щось везе з собою, навіть йдучи в гості.

Крадіжки

Майже неймовірний факт, якщо вірити католицькому священику та історику Єнджею Кітовічу: у будь-якій Січі можна було залишити мішечок грошей на вулиці – він залишиться на своєму місці. Козаки не крали ані у своїх, ані у гостей, а пригостити своїм вином перехожого було для них священним обов’язком.

Злочини проти ворогів

Однак грабунком «на стороні» козаки не гребували. Вони намагалися звести до мінімуму грабежі у одновірців, але віддати вогню польське, татарське або турецьке поселення для них було майже звичною справою. При всіх своїх перевагах, козаки були доволі жорстокими воїнами, їхні напади на сусідні держави подекуди були не менш жорстокими і жахливими, ніж татаро-монгольські набіги на Русь.

Боягузи

Козаки не просто ненавиділи, але відверто не терпіли боягузів, до якого б роду вони не відносилися. Боягуз-ворог міг не розраховувати на легку смерть.

Обіцянки

Козаки були людьми справи, і часто говорили: «Від зайвих слів слабшають руки». Історія практично не знає прикладів козаків-зрадників. Потрапивши у полон, вони, не виказавши таємниць, вмирали смертю мучеників. Козаки вірили, що порушивши обіцянку, вони неодмінно поплатяться своєю душею в після смерті.

Кінь у козаків

Ставлення до коня у всіх без винятку козаків було особливим. Кінь – кращий друг і вірний супутник козака. Перед від’їздом на війну, жінка кланялась в ноги тварині, «щоб повернув козака додому», і тільки потім – батьків чоловіка, щоб не переставали читати молитви за його здоров’я. Коли козак повертався, дружина також кланялась спочатку коневі – дякувала.

Поховання

Коли ховали козака, якщо його кінь залишався живий, він йшов першим перед похоронною процесією (навіть попереду рідні покійного) позаду труни. Коня покривали чорним або червоним чепраком (підстилка під сідло), а збоку до сідла підвішували зброю козака.

Злочин та покарання на Січі

Палітра злочинів і покарань на Запорізькій Січі була надзвичайно різноманітна.

Найтяжчим вважалося вбивство козаком козака, за здійснення такого злочину обвинуваченого закопували в землю разом із своєю жертвою. За стародавнім козацьким повір’ям вважалося, що під землею жертва вічно буде душити свого кривдника, адже вбивцю зв’язували і клали під труну.

Бійки

Нанесення тілесних пошкоджень у п’яному вигляді із застосуванням зброї інколи каралося переламуванням однієї ноги. За більшу провину переламували руку і ногу, що фактично означало відлучення від козацького ремесла.

Зрада

За дезертирство, ухилення від зайняття посади або пияцтво під час походу на злочинця очікувала смертна кара. П’яного під час морського походу викидали за борт, а під час сухопутного маршу — прив’язували до коня і ганяли по степу, доки винуватий не помирав.

Витверезник

Для профілактики пияцтва на Запоріжжі існував так званий Гадючий острів, куди січовики відправляли невиправних пияків, де й кидали їх напризволяще.

За крадіжку чи розбій обвинуваченого теж очікувала смертна кара. Неповернення боргу тягнуло за собою приковування до лафета гармати. Винний звільнявся лише в тому разі, коли повертав борг, або хтось із родичів чи друзів поручався за нього. Мали місце повішення козака догори ногами та ребром за гак. У такому положенні небіжчик продовжував перебувати до того часу, поки кістки не опадали на землю.

Смертна кара

За козацьким звичаєм смертної кари можна було уникнути лише у тому разі, якщо котрась із дівчат бажала вийти за приреченого заміж. Однак такі факти були поодинокі і мали місце лише в середовищі паланкових козаків.

Популярне покарання

Найбільш поширеним покаранням серед козаків було приковування злодіїв до ганебного стовпа і забивання буковими киями осіб, що здійснили конокрадство, пограбування купців, порушували військову дисципліну. Траплялося таке, що деякі засуджені не лише залишалися живими, але й отримували від товаришів гроші за мужність.

За вчинення дрібних правопорушень передбачалося обмеження певних прав, зокрема накладалася заборона на зайняття виборних козацьких посад.

Покарання на Запорізькій Січі мало на меті підтримання військової дисципліни в козацькому середовищі та служило своєрідною профілактикою для тих, хто бажав оволодіти козацьким ремеслом. У такий спосіб товариство намагалося відгородитися від тих бажаючих покозачитися, хто мав кримінальне минуле або, за висловом Миколи Гоголя, “у кого вже моталася біля шиї мотузка”.

Козацькі розваги

Що є гра для того, хто постійно мусить перебувати у стані готовності до війни? Козацькі забави вигадувались задля гарту найрізноманітніших якостей козака, це й ігри на фізичну силу, на швидкість реакції, на нестандартне мислення.

Частою розвагою для козаків ставало змагання «лава-на-лаву»: збиралися дві групи козаків, шикувалися один проти одного. Козаки трималися зціпленими у лікті руками по типу ланок ланцюга. По команді старого козака-судді дві команди атакували одна одну. Ціль – відтіснити «лаву» суперника, повалити або розірвати її.

Канат

Подібною козацькою розвагою ще можна назвати перетягування канату двома групами козаків. Нерідко, задля веселощів канат перетягували над багнюкою, калюжею чи струмком, куди потрапляли переможені під загальний регіт товариства.

Мішок

Ще один досить поширений вид козацьких розваг – стрибання у мішку. Дострибати першим до визначеної точки і не впасти – ось що мав зробити козак. Так тренувалась сила, витривалість, координація рухів та весь комплекс м’язів, що відповідав за їзду верхи.

Бої

Кулачні бої були досить розповсюдженим дозвіллям в усьому світі, особливо – у військовому середовищі. Козацтво не було винятком. Вищі шанси на перемогу мав не сильніший, а більш досвідчений козак, що не раз тикав дулі смерті і знав можливості свого тіла. Такими поєдинками здобувалось краще володіння собою і часткова психологічна готовність до вже справжнього двобою.

Співи та танці

Козацькі забави не виключали співи й танці. Метою було не тільки себе показати, а й тренувати голос, правильне глибоке дихання, серцево-судинну систему і опорно-руховий апарат. Викрутаси верхи на коні тренували вправність і невимушеність їзди.

Риболовля та мисливство

Гуртова риболовля і полювання часто виступали не тільки матеріальним промислом, а й цікавою забавою. У випадку риболовлі змагались у часі непорушності й тиші з вудкою. Особливо цікавим для козаків було, сидячи у човні, влучно цілити у рибу навколо багром чи простим списом. Полювали рушницею і луком на звіра чи птаха. Так тренувалась влучність і нервова витривалість, вміння безшумно ходити по лісу, що особливо цінувалось у пластунів.

Небезпечні розваги

Козаки розважались розколюванням поліняк за допомогою шабель, ними ж брились і фігурно нарізали овочі на куліш. Особливо ж вони полюбляли знімати шапки з голів товаришів за допомогою кулі з пістоля чи самопала. Важко уявити, якої витримки і вправності вимагали такі витребеньки. Завдання ускладнювалось вживанням алкоголю. Це дуже важливий момент, адже алкогольним сп’янінням імітувались зміни у психічному стані під час бою, при пораненнях і контузіях.

Люлька та тютюн

Козаки дуже цінували люльку і тютюн, які подеколи вважались ціннішими за жінку. Була така козацька розвага: знайти якийсь дуже міцний тютюн і смалити його, поки один з козаків не закашляється. Братчики потім довго кепкували з такого сіроманця.

Наразі все, дописуйте свої цікаві нотатки у коментарях, а ми оновимо ними цей список!

Розбійники, шляхта чи бідні селяни: звідки насправді з’явились козаки та чим вони займались

Потім вони збудували кораблі і гайда у заморські походи. Детальніше про те, звідки взялись козаки – у програмі. Попередній випуск Моторошні спогади репресованих: депортація кримських татар знову повторилась

Версії походження козаків

Насправді існує з десяток версій походження козаків. Передовсім, автохтонна теорія, в якій мовиться, що це корінні мешканці. “Михайло Грушевський і Іван Крип’якевич – наші видатні, сучасні історики – підтримують, що козацтво не прийшло звідкись: з Монгольської імперії, чи, мовляв, перше козацтво було татарське”, – розповів директор Інституту козацтва, доктор історичних наук Тарас Чухліб. За його словами, звичайно, що слово “козак” є тюркським, але перші козаки – слов’яни, які були християнами, русинами. Друга версія, що козаки походять від бродників і берладників, тобто це слов’янське населення нижнього Дніпра та узбережжя Азовського моря, а ще – вихідці з Галичини.

Козацька рада / Картина Миколи Овечкіна Сучасний історик, професор Львівського університету Леонтій Войтович доводить, що на території князівства, королівства Руського, були такі люди, які не хотіли підкорюватись князівській владі і жили на окраїнах Руського королівства чи Галицького князівства. Відзначимо! Поступово, приблизно з XII, а ближче до XIII – XIV століть, тих людей почали називати козаками. Третя версія: козаки – це кочівники, тюрки, або чорні клобуки. Начебто вони вийшли із народів, які у різні часи мешкали на території Північного Причорномор’я: скіфів, сарматів, хозарів, половців. “Чорні клобуки – ті самі тюрки, які жили за Київської Русі. На території сучасної Київщини і Черкащини було Тюркське князівство і кажуть, що козаки походили саме звідти. Тобто тюрки християнізувалися, українізувалися і стали потім називатися козаками”, – відзначив Чухліб.

Корінні русини-українці

Чому з’явилась потреба в козаках

Потреба у воїнах-козаках з’явилася через вимогу конкретного часу, місця та історичної ситуації на прикордонні у кінці XV століття. Через сусідство з не наймиролюбнішими Московським царством і Кримським ханством необхідно було захищати межі Литовського князівства, у складі якого тоді перебувала й Руська держава, майбутня Україна. Тому місцеві мешканці самоорганізувалися для свого ж захисту.

Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким / Картина Миколи Самокиша

“Для осілого населення України з’явилася загроза постійних набігів з боку кочового чи напівкочового населення, яке займало південь України і Кримський півострів. Держава не мала можливості мобілізовувати великі мілітарні сили і тримати кордон зі степовими просторами”, – сказав Сварник.

За словами історика, саме тому це взяло на себе населення України і викликало появу козацтва як збройного стану.

Значення шляхти

Маємо твердий і беззаперечний факт: перша згадка про козаків трапляється у XV столітті: в документах 1470 – 1480 роки. Це територія сучасної Черкащини, Київщини і Вінниччини (Брацлавщини) – осердя козацтва.

“Наприкінці XV століття великі магнати Вишневецький, Ружинський утримують при своїх дворах такі загони вільних здобичників, воїнів, які постійно готові виступити в похід зі зброєю в руках, які є фактично професійними вояками”, – розповів історик Сварник. Серед козаків були люди різних верств, як і в будь-якому суспільстві: від голоти і розбишак – аж до князів і шляхти.

До речі! Шляхтичі охоче записувалися у козаки: хтось за покликанням, а хтось, щоб втекти від помсти влади.

“Козацтво на чверть складалося зі шляхти. Вважалося, що як в Середньовіччі лицар мав воювати в якомусь лицарському ордену, (то козак – 24 канал) сходити в хрестовий похід, повоювати проти сарацинів. Шляхта приїжджала до козаків і вважала за честь для себе, щоб її прийняли в козацьке товариство”, – сказав доктор історичних наук Дмитро Білий.

Багатша шляхта спонсорувала чимало козацьких кампаній. Бо звідки б військо взяло зброю? Ті ж родові аристократи відігравали важливу роль у керівництві Війська Запорозького.

Сучасні козаки / Фото Укрінформ

Першими ватажками козаків були Богдан Глинський, Юрій Пац, Дмитро Путятич. І якщо дослідити їхні біографії, то за кожним із них тягнеться шлейф давнього шляхетського чи навіть князівського родоводу.

Одним із перших кошових отаманів також називають Остафія Дашкевича. Колискою козацтва спочатку була зовсім не Хортиця, як ми часто уявляємо. Насправді усе це закрутилося в сучасній центральній Україні.

Колиска козацтва в Україні

“Первісно це були терени Черкащини, південної Київщини – центральна Україна, до річки Дніпра в середній течії. Запоріжжя – це була місцевість, де виникло перше лише козацьке поселення, яке назвали Січчю. Це була столиця Низового або Запорізького козацтва”, – розповів Сварник.

Паралельно існувало Городове козацтво, тобто міське реєстрове, з центром у Трахтемирові, на Черкащині. А ще було Низове, нереєстрове, з осередком на Запорозькій Січі. Ці “гілки” вели трохи різний спосіб життя. Утім їх об’єднувала військова справа.

Чим займались вільні вершники

То, що взагалі робили козаки? Несподівано – не тільки розмахували гострими предметами. Мусили бути ті, хто знав, наприклад, морську справу. У фортеці Домаха, нинішній Маріуполь, базувався потужний козацький флот. Також вони займалися торгівлею і промислами.

Чумакування – “відрядження на возах”

“Вони, з одного боку, були найманцями, а з другого – степовими промисловцями, тобто займалися рибальством, мисливством, бджолярством на теренах прикордоння. Там, де нікого не було, жодної влади”, – сказав Сварник.

Серед козаків було популярне чумакування, вони їзди по сіль у довгі, так би мовити, “відрядження на возах”. “Що таке сіль до винаходу холодильників? Це стратегічний продукт, який важив набагато більше, ніж нафта”, – розповів Білий.

Чумаки / Картина Івана Айвазовського

Тобто козак в одній руці тримав косу, серп та інше сільськогосподарське знаряддя, а в іншій – зброю, готовий у будь-який момент воювати. Натомість городові козаки жили цілком як містяни зі своїми міськими справами. Козацтво – це була потужна структура: військова, економічна і наукова.

Інтелектуали, а не дурники

Серед них були елітні війська, їх можна було прирівняти до середньовічних лицарів Західної Європи, хай козаки і жили трохи пізніше. Вони могли дозволити собі працювати як найманці, їх запрошували у різні країни західного світу. Гетьман Михайло Дорошенко, наприклад, надавав військову допомогу і не християнам – мусульманському Кримському ханству.

“Козаки хоча і були християнами та називали себе лицарями Святого Хреста, але вони мало зважали, коли треба було заробити гроші чи допо
могти європейському або азіатському монарху. Можна говорити про незаангажованість і нефанатичність тогочасних українських козаків XVII століття”, – відзначив Чухліб.

Навіть простіші козаки, які не належали до еліти, теж були освіченими. І це ще одне спростування російської пропаганди, начебто козаки – це вічно п’яні дурники.

“Це була, як правило, освічена верства. На Січі завжди існувала школа, церква, монастирі, притулки, шпиталі”, – наголосив Сварник.

Отож підсумовуючи, українські козаки з’явилися наприкінці XV століття. Вони – не чужинці, а корінні русини-українці і головним фактором їхньої появи як класу стала необхідність захищати свою землю.