Правове регулювання статусу державного службовця

Поняття “державний службовець” відповідно до Закону “Про державну службу” є похідним від поняття державної служби. Державний службовець – це особа, яка обіймає певну посаду в державних органах або їх апараті, здійснює на професійній основі діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави, наділена у зв’язку з цим відповідними службовими повноваженнями і одержує за це заробітну плату за рахунок державних коштів. Поділ державних службовців здійснюється за різними критеріями, залежно від яких виділяють наступні види державних службовців:

• а) за характером праці, обсягом та характером їх службових повноважень:
  • – керівники;
  • – спеціалісти;
  • – технічні виконавці;
  • – посадові особи;
  • – представники влади;
  • – адміністративно-допоміжний персонал;
  • – функціональний (оперативний, основний) персонал;
  • – службовці звичайної (цивільної) служби;
  • – службовці спеціальної (мілітаризованої) служби;
  • – державні службовці законодавчої влади;
  • – державні службовці виконавчої влади;
  • – державні службовці судової влади.

  В навчальній та науковій літературі пропонуються й інші варіанти поділу державних службовців. Найбільшу практичну значущість має класифікація за характером і обсягом наданих повноважень, причому найбільші труднощі викликає розмежування понять “посадова особа” і “представник влади”. До посадових осіб належать керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законодавчими актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Посадові особи мають право здійснювати в межах своєї компетенції владні дії, які призводять до виникнення юридичних наслідків.

  Представники влади – це державні службовці, які мають право ставити юридично-владні вимоги, давати вказівки, робити приписи та застосовувати заходи адміністративного впливу щодо органів та осіб, які не пов’язані з ними службовими відносинами і не знаходяться в їх підпорядкуванні, тобто щодо “третіх осіб” (наприклад, працівники міліції під час виконання своїх службових обов’язків, податкової служби, прокуратури, фінансової інспекції тощо).

  До функціонального (оперативного) складу належать державні службовці – спеціалісти, характер роботи яких зумовлений завданнями державного органу, в якому вони працюють. Вони особисто здійснюють функції, заради яких створено цей орган. Такі посади не пов’язані з керівною, організаційною діяльністю, а отже, дії службовців лише як виняток можуть тягти юридичні наслідки. В свою чергу, адміністративно-допоміжний персонал складається із службовців, службова діяльність яких не передбачає дій, що призводять до настання юридичних наслідків, які впливають на зміст рішень органу. Ця категорія службовців, виконуючи дії матеріально-технічного характеру, готує умови для здійснення юридично значущих дій. До цієї категорії відносять секретарів, діловодів, архіваріусів тощо.

  Правовий статус службовця нерозривно пов’язаний із поняттям посади, яка визначає такі його аспекти: соціальний (горизонтальні та вертикальні відносини); організаційний (місце посади в структурі органу); правовий (коло повноважень, функції, права, обов’язки, відповідальність). Посада – це визначена структурою і штатним розкладом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Штат – це постійний, встановлений склад співробітників певної юридичної особи, які перебувають в організаційно-правовому зв’язку і забезпечують виконання покладених на них функцій та завдань. Посада є частиною структури органу, виявом його компетенції як сукупності встановлених в офіційній формі прав і обов’язків, тобто повноважень будь-якого органу або його посадових осіб, які визначають їх можливості приймати обов’язкові для виконання рішення, організовувати та контролювати їх виконання, вживати у необхідних випадках заходи відповідальності.

  Посади державних службовців класифікуються з урахуванням організаційно-правового рівня органу, обсягу й характеру повноважень особи на певній посаді, ролі й місця посади у структурі державного органу. Останнім часом актуальним є питання класифікації державних посад (ця категорія ширше, ніж посада
  державної служби), в основу якої покладено поділ посад на політичні та посади державної служби. В органах державної влади виокремлюються такі 3 типи посад: політичні (посади, які не належать до посад державних службовців, заміщуються, як правило, особою, що безпосередньо обрана народом на певний строк, це, наприклад, посади Прем’єр-міністра, Першого віце-прем’єр-міністра, віце-прем’єр-міністрів, міністрів); адміністративні (посади перших заступників міністрів, державних секретарів міністерств, керівників, заступників керівників та спеціалістів, окрім політичних та патронатних); патронатні (посади радників, консультантів, помічників, прес-секретарів та інші посади, передбачені штатним розкладом для організаційного та інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності Президента України, Голови Верховної Ради України, членів Кабінету Міністрів України, глав місцевих державних адміністрацій, які самостійно здійснюють добір на зазначені посади).

  Регулювання державної служби базується на положеннях Конституції, Закону “Про державну службу” та цілого ряду нормативно-правових актів. Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та суддів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та суддів вищого спеціалізованого суду України, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією та спеціальними законами України. Регулювання правового становища державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, Служби безпеки, внутрішніх справ тощо здійснюється відповідно до Закону “Про державну службу”, якщо інше не передбачено законами України.

  Традиційно до статусу державного службовця включаються наступні елементи: права, обов’язки, обмеження, заохочення та гарантії, відповідальність, які органічно поєднуються між собою. Розглянемо окремі аспекти статусу державного службовця, починаючи з наданих йому прав. Законодавством наданий широкий обсяг прав державних службовців:

  • – користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;
  • – брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;
  • – одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;
  • – на повагу до особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;
  • – вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;
  • – на оплату праці залежно від посади, яку він обіймає, рангу, який йому присвоюється, якостей, досвіду та стажу роботи:
  • – безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;
  • – на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов’язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;
  • – вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;
  • – на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;
  • – на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;
  • – захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.

  Основними обов’язками державних службовців є:

  • – додержання Конституції та інших актів законодавства України;
  • – забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;
  • – недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;
  • – безпосереднє виконання покладених на них службових обов’язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;
  • – збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов’язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;
  • – постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення профе
    сійної кваліфікації;
  • – сумлінне виконання своїх службових обов’язків, ініціатива і творчість в роботі.

  Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов’язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні – повідомити вищу за посадою особу.

  Важливого значення набуває закріплення на законодавчому рівні етичних вимог до діяльності державного службовця. Згідно зі ст. 5 Закону “Про державну службу” державний службовець повинен:

  • – сумлінно виконувати свої службові обов’язки;
  • – шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування;
  • – не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

  Правове регулювання питань професійної етики державних службовців сьогодні є актуальним та потребує вдосконалення. Зазначене питання регулюється переважно підзаконними актами, що приймаються щодо окремих професійних груп (податкової служби, суддів, прокуратури тощо) на локальному рівні. Ще у 2000 р. фахівцями було розроблено проект Кодексу етики державного службовця, який після прийняття став частиною, черговим етапом кодифікації, адміністративного права. Важливе значення має також запропонований до обговорення проект Кодексу доброчесної поведінки осіб, уповноважених на виконання функції держави, розроблений Міністерством юстиції України. Ці проекти досі не реалізовано.

  Конкретні обов’язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.

  Особливість правового статусу зумовлюють визначені щодо державних службовців певні обмеження загального та спеціального характеру:

  • – сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;
  • – займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому він працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики, суддівської, арбітражної практики у галузі спорту);
  • – входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;
  • – відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію;
  • – сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;
  • – неправомірно втручатись, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;
  • – бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого він контролює;
  • – надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень;
  • – приймати подарунки чи послуги від осіб у зв’язку зі своєю службовою діяльністю;
  • – брати участь у страйках або вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу, тощо.

  Більшість таких обмежень, як і ряд етичних вимог, мають на меті запобігання корупції в органах публічної адміністрації. Антикорупційну спрямованість має встановлення вимоги декларування доходів державн
  их службовців. Відповідно до Закону “Про державну службу” особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця 3-7 категорій, передбачених ст. 25 зазначеного Закону, подає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов’язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім’ї. Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця 1 і 2 категорій, передбачених ст. 25 Закону, повинна подати також відомості про належні їй та членам її сім’ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери.

  Зазначені відомості подаються державним службовцем щорічно. Порядок подання, зберігання і використання цих відомостей встановлюється Кабінетом Міністрів України.

  Особливий правовий статус державних службовців зумовлює специфіку їх соціального забезпечення, тобто систему державного забезпечення та обслуговування державних службовців. Оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов’язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

  Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Державним службовцям можуть встановлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

  За сумлінну безперервну працю в державних органах, зразкове виконання трудових обов’язків державним службовцям видається грошова винагорода в розмірі та порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. За особливі трудові заслуги державні службовці представляються до державних нагород та присвоєння почесних звань.

  Законом “Про державну службу” регулюються також питання надання щорічних та додаткових відпусток, соціально-побутового забезпечення державних службовців, пенсійного забезпечення і грошової допомоги.

  Стаття 21. Вступ на державну службу

  1. Вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу.

  2. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

  3. Особа, яка вступає на посаду державної служби вперше, набуває статусу державного службовця з дня публічного складення нею Присяги державного службовця, а особа, яка призначається на посаду державної служби повторно, – з дня призначення на посаду.

  Глава 2. Порядок проведення конкурсу на зайняття посад державної служби

  • Стаття 1. Державна служба та державний службовець
  • Стаття 2. Визначення термінів
  • Стаття 3. Сфера дії цього Закону
  • Стаття 4. Принципи державної служби
  • Стаття 5. Правове регулювання державної служби
  • Стаття 6. Категорії посад державної служби
  • Стаття 7. Основні права державного службовця
  • Стаття 8. Основні обов’язки державного службовця
  • Стаття 9. Підпорядкування державного службовця та виконання наказу (розпорядження), доручення
  • Стаття 9-1. Порядок доведення до відома державного службовця інформації або документів
  • Стаття 10. Політична неупередженість
  • Стаття 11. Захист права на державну службу
  • Стаття 12. Система управління державною службою
  • Стаття 13. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби
  • Стаття 14. Комісія з питань вищого корпусу державної служби
  • Стаття 15. Повноваження Комісії з питань вищого корпусу державної служби
  • Стаття 16. Організація роботи Комісії з питань вищого корпусу державної служби
  • Стаття 17. Керівник державної служби в державному органі
  • Стаття 18. Служба управління персоналом державного органу
  • Стаття 19. Право на державну службу
  • Стаття 20. Вимоги до осіб, які претендують на вступ на державну службу
  • Стаття 21. Вступ на державну службу
  • Стаття 22. Конкурс на зайняття посад державної служби
  • Стаття 23. Оприлюднення інформації про проведення конкурсу
  • Стаття 24. Скорочення вакантних пос
    ад, на які не оголошено конкурс
  • Стаття 25. Інформація для участі у конкурсі
  • Стаття 27. Конкурсна комісія
  • Стаття 28. Оформлення та оприлюднення результатів конкурсу
  • Стаття 29. Відкладене право суб’єкта призначення на повторне визначення переможця конкурсу на посаду державної служби
  • Стаття 30. Повторний конкурс
  • Стаття 31. Порядок призначення на посаду державної служби
  • Стаття 31-1. Контракт про проходження державної служби з особою, яка призначається на посаду державної служби
  • Стаття 32. Обмеження щодо призначення на посаду
  • Стаття 33. Акт про призначення на посаду
  • Стаття 34. Строкове призначення
  • Стаття 35. Випробування та встановлення відповідності державного службовця займаній посаді
  • Стаття 36. Присяга державного службовця
  • Стаття 37. Особова справа державного службовця
  • Стаття 38. Проходження державної служби
  • Стаття 39. Ранги державних службовців
  • Стаття 40. Просування державного службовця по службі
  • Стаття 41. Переведення державних службовців
  • Стаття 42. Службове відрядження
  • Стаття 43. Зміна істотних умов державної служби
  • Стаття 44. Оцінювання результатів службової діяльності
  • Стаття 45. Публічний звіт керівника органу виконавчої влади
  • Стаття 46. Стаж державної служби
  • Стаття 47. Правила внутрішнього службового розпорядку державного органу
  • Стаття 48. Підвищення рівня професійної компетентності державних службовців
  • Стаття 49. Індивідуальна програма підвищення рівня професійної компетентності державного службовця
  • Стаття 50. Оплата праці державних службовців
  • Стаття 51. Схема посадових окладів державних службовців
  • Стаття 52. Надбавки, доплати, премії та компенсації
  • Стаття 53. Заохочення державних службовців
  • Стаття 54. Соціально-побутове забезпечення державних службовців
  • Стаття 55. Створення належних умов для виконання посадових обов’язків
  • Стаття 56. Робочий час і час відпочинку державного службовця
  • Стаття 57. Щорічні основні відпустки державних службовців
  • Стаття 58. Щорічні додаткові та інші відпустки державних службовців
  • Стаття 59. Порядок і умови надання щорічних відпусток
  • Стаття 60. Відкликання державних службовців із щорічних відпусток
  • Стаття 61. Забезпечення службової дисципліни
  • Стаття 62. Обов’язки державного службовця щодо додержання службової дисципліни
  • Стаття 63. Обов’язки керівника державної служби щодо забезпечення службової дисципліни
  • Стаття 64. Дисциплінарна відповідальність державного службовця
  • Стаття 65. Підстави для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності
  • Стаття 66. Види дисциплінарних стягнень та загальні умови їх застосування
  • Стаття 67. Обставини, що пом’якшують або обтяжують дисциплінарну відповідальність
  • Стаття 68. Суб’єкти, уповноважені порушувати дисциплінарні провадження та застосовувати дисциплінарні стягнення
  • Стаття 69. Дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ та її повноваження
  • Стаття 71. Порядок здійснення дисциплінарного провадження
  • Стаття 72. Відсторонення державного службовця від виконання посадових обов’язків
  • Стаття 73. Дисциплінарна справа
  • Стаття 74. Гарантії прав державних службовців під час застосування дисциплінарного стягнення
  • Стаття 75. Пояснення державного службовця
  • Стаття 76. Право на ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи
  • Стаття 77. Рішення про накладення дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження
  • Стаття 78. Оскарження рішення про накладення дисциплінарного стягнення
  • Стаття 79. Зняття дисциплінарного стягнення
  • Стаття 80. Основи матеріальної відповідальності державних службовців
  • Стаття 81. Обов’язок відшкодування шкоди
  • Стаття 82. Порядок відшкодування шкоди
  • Стаття 83. Підстави для припинення державної служби
  • Стаття 84. Припинення державної служби у разі втрати державним службовцем права на державну службу або його обмеження
  • Стаття 85. Припинення державної служби у зв’язку із закінченням строку призначення на посаду державної служби
  • Стаття 86. Припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін
  • Стаття 87. Припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення
  • Стаття 87-1.
  • Стаття 88. Припинення державної служби у зв’язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін
  • Стаття 88-1. Припинення державної служби з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служб
    и
  • Стаття 89. Передача справ і майна
  • Стаття 90. Пенсійне забезпечення
  • Стаття 91. Особливості проходження державної служби в окремих державних органах
  • Стаття 92. Патронатна служба

  Стаття 36. Присяга державного службовця

  1. Особа, призначена на посаду державної служби вперше, публічно складає Присягу державного службовця такого змісту:

  “Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов’язки”.

  2. Особа, призначена на посаду державної служби вперше, виголошує Присягу державного службовця у присутності державних службовців структурного підрозділу, на посаду в якому її призначено, представників служби управління персоналом відповідного державного органу, підписує текст цієї Присяги і зазначає дату її складення.

  3. Підписаний текст Присяги державного службовця є складовою особової справи державного службовця.

  Відомості про складення Присяги вносяться до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування в порядку, встановленому Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення. На вимогу державного службовця про складення Присяги державного службовця робиться запис у трудовій книжці державного службовця.

  4. У разі відмови особи від складення Присяги державного службовця вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби, і акт про її призначення на посаду скасовується суб’єктом призначення. У такому разі застосовується відкладене право суб’єкта призначення на повторне визначення переможця конкурсу.

  5. Особа, яка вперше займає посаду державної служби, набуває статусу державного службовця з дня складення Присяги державного службовця.