У жорсткому вирі революцій («Патетична соната»)

У «Патетичній сонаті» (1929) автор звернувся до теми революції. Розкрив її через протистояння різних ідей і тих соціальних груп, що із цими ідеями пов’язані. Основна боротьба точиться між більшовиками, білогвардійцями й прихильниками самостійної України. І ця боротьба драматично позначається на людських душах, загострюючи конфлікт між особистими почуттями та громадським обов’язком, а у випадку одного з героїв узагалі призводить до руйнування його особистості. «Патетична соната» перегукується з новелою М. Хвильового «Я (Романтика)»: у ній схожим чином розкрито тему душевної деградації людини під впливом революційного фанатизму.

Центральною проблемою п’єси М. Куліша є «людина і революція», яка дає змогу автору висвітлити проблеми фанатизму, класової моралі, кохання.

Коментар фахівця

«Патетична соната» — продовження теми «Народного Малахія». Ця тема — згубність, трагедійність ідейного фанатизму будь-якого ґатунку.

Тетянa Свербілова, дослідниця української літератури

Читаємо взірці української художньої літератури

Прочитайте п’єсу Миколи Куліша «Патетична соната». Порівняйте власні враження від твору з матеріалом, запропонованим у статтях підручника. В електронному додатку до підручника ви знайдете повний текст твору.

Драма чи трагедія?

Жанрову природу п’єси М. Куліша визначити важко, адже цей твір має пошуковий характер. На цьому наголошував і сам драматург: «Патетична соната» — це експериментальна робота, це спроба сконденсованого драматичного образу, стислої сцени, стислого слова, це спроба запровадження в драматичний твір музики як органічної складової частини, а не як супроводу, це спроба ритмічної будови п’єси од початку до кінця, це спроба збудувати твір на органічному пов’язанні слова, ритму, руху, світла, музики, це боротьба, шукання (можливо, і невдале) нової драматичної техніки».

Автор зробив музику важливим складником драматичного дійства. Стихію революції він показав через музику видатного німецького композитора Людвига ван Бетховена, його фортепіанну сонату, що й дала назву п’єсі. Дію супроводжує урочиста мелодія, що увиразнює душевні вагання персонажів, збагачує твір ліризмом. І ремарки мають ліричний характер — фіксують мінливі переживання героя-оповідача. З огляду на це науковці визначали «Патетичну сонату» як ліричну драму, хоча й визнавали умовність цього визначення, адже твір досить складний і по-справжньому експериментальний.

Коментар фахівця

Нова п’єса Куліша справді становила оригінальне явище в тогочасній радянській драматургії. Органічність і всеосяжність її музичного образу-символу «Патетичної сонати» Л. Бетховена, сміливість, з якою Куліш узяв собі у співавтори великого німецького композитора, ритмічне багатство і тонкість поєднання слова і музики надають цьому творові особливої неповторної краси й гармонії, а заразом великого емоційного впливу.

Наталія Кузякіна, дослідниця українського театру і літератури

Особливості художньої організації

Експериментальний характер твору виявився в незвичній для драми наявності оповідача. Хто саме є цим оповідачем, дізнаємось одразу, адже вже на початку зазначено: «Із спогадів мого романтичного нині покійного друга й поета Ілька Юги. ». Тоді й усі ремарки слід сприймати як «уривки зі щоденника» одного з учасників дії. Не дивно, що вони відчутно суб’єктивні.

Виокремлення автором одного з героїв забезпечує йому привілейоване становище в організації драми: воно виводить Ілька Югу поза межі групування учасників дії «за ворожими таборами».

• українська інтелігенція (піаністка Марина Ступай та її батько, учитель Іван Степанович Ступай-Ступаненко);
• більшовики (товариш Ілька Юги Лука, Судьба, Гамар; більшовиків підтримує міська біднота — проститутка Зінька, інвалід Оврам, його дружина Настя);
• прибічники російської імперської ідеї (генерал Пероцький, його сини Андре й Жоржик).

В осерді художнього простору «Патетичної сонати» перебуває будинок, населений дуже різними людьми. У темному й вогкому підвалі животіють найбідніші — інвалід Оврам із дружиною. На першому поверсі розмістився Ступай-Ступаненко з дочкою Мариною. А найвигідніше помешкання (на другому поверсі) належить генералу Пероцькому і його синам — Андре й Жоржику. Нарешті, у мезоніні розташовано маленькі кімнатки поета Ілька Юги й модистки Зіньк
и, котра втратила роботу і стала проституткою.

Простір будинку представлено як своєрідний зріз суспільної ієрархії — немов у давньому ляльковому театрі, що мав вигляд двоповерхової скриньки, передній бік якої був відкритим для глядачів, а за задньою стінкою стояв вертепник і керував рухами ляльок. У драмі будинок і справді нагадує таку «скриньку», поділену на кілька ярусів-поверхів, а події в ній чимось схожі на вертепну виставу. Щоправда, вертеп виконували на Різдво, а в драмі представлено великодній період. Попри свято, час не має позитивного символічного маркування. Узагалі, як зазначила Т. Свербілова, «у «Патетичній сонаті» немає нічого оптимістичного. Гине людська душа — без надії на воскресіння. Великодні цикли драматичної дії. натякають на Воскресіння. Але його немає й не буде».

У творі М. Куліша розкрито цікаву взаємодію будинку й вулиці. В одній із дій «вулиця» раптом опановує «будинок»: до нього вдираються більшовики і влаштовують свій «ревком» (революційний комітет). А ще десь — узагалі поза сценою — лишаються села й околиці, звідки прибувають до міста українські повстанці.

Цікава художня деталь — прапори, що почергово майорять над будинком і щоразу позначають зміну влади: «З ґанку Пероцьких тихо падає додолу червоний прапор. Хто його скинув — не видно. Натомість звисав жовто-блакитний. Хто його чіпляє — не видно». І далі: «З ґанку Пероцьких тихо падає додолу жовто-блакитний. Хто його скинув — не видно. Натомість має трикольоровий. Хто його чіпляє — не видно».

А коли в місті остаточно утверджуються більшовики, підвал будинку перетворюється на в’язничну камеру для Марини. Там знавіснілий Ілько Юга і вбиває свою колишню кохану: «Вона сповзає по сходах униз. Мертва». А поет, який перетворився на фанатика комуністичної ідеї, у стані «надзвичайного піднесення» піднімається нагору до свого помешкання: «Вікно — як огняний прапор».

Марина Ступай

Що важливіше: кохання чи національний ідеал? Тут для Марини Ступай вибір непростий, але все ж очевидний. Адже вона — душа, натхненниця українського повстання. А Ілько Юга — лише поет-ідеаліст, який сподівається від неї «вічного кохання». Він не розуміє, що весь «ідеалізм» Марини присвячено боротьбі за Україну. Про це вона й хоче сказати Ількові: мовляв, готова обрати супутника, але лише лицаря, здатного до боротьби за національну справу: «Можливо, вас, поете милий. Напевно вас, якщо ви на коні. Так, тільки вас, якщо ви на коні й при зброї».

І Марина обирає того, хто «при зброї». Корнет Андре Пероцький, який щойно повернувся з фронту, здається їй кращим товаришем у спільній боротьбі: «Поет, можливо, завоює твою душу, цілий світ, але жодного кілометру території, моя Жанно Д’Арк. ». Дівчина сподівається, що Пероцький стане зрештою її однодумцем: «Ви заздалегідь формуєте загони вільного козацтва, я організацію — це практичний шлях».

Поступово образ Марини все більше «ідеологізується». Творча основа її натури виявляється в рисах організаторки повстання: говорить чітко, афористично, мало не мітинговими фразами: «Хоч ярмо й червоним стане, а ярмом не перестане!», «Кожне слово переконує тоді, коли за ним дзвенить зброя!», «Найкращий спільник той, у кого зброя по-вкраїнському говорить!». І от піаністка й талановита виконавиця «Патетичної сонати» вже віддає розпорядження як «член комітету Чайка», учасниця повстанської організації Золота Булава. І ще: скориставшись впливом на закоханого в неї Ілька Югу, Марина переконує його врятувати від арешту Андре Пероцького, котрий потрібен у ролі зв’язкового. А після поразки українського повстання Марина опиняється в більшовицькій в’язниці. У цьому передсмертному епізоді її образ знову психологічно поглиблено: «Яка нудьга! Замість дороги кохання — ніч і дорога до смерті. Справді страсті Христові. Я вже ледве несу в руках свічку життя». Героїня приймає смерть, але не зрікається свого громадянського ідеалу.

На початку драми натхненний поет Ілько Юга зачаровано слухає музику Бетховена, пише до Марини листи-освідчення та вірить «у Петрарку і в вічну любов». Підслухавши розмову Марини з корнетом, уражений ревнощами: «Я повертаюсь до себе на горище. Мені неймовірно важко. Я не впізнаю речей. Все змінилося, померкло, посіріло». А згодом, піддавшись на умовляння коханої, Юга свідчить неправдиво й рятує корнета Пероцького від розправи: «Я свідчу, що ми його мобілізували і послали в штаб до кадетів у постаті офіцера на секретні вивідки. Він мав нас повідомляти, які у них плани. ».

У ході боротьби пое
т з ідеаліста перетворюється на фанатика. І в усьому звинувачує Марину — свою «недосяжну мрію»: вона, мовляв, не виправдала сподівань: «Потім мрія почала грати на острогах і шаблях, а поет і далі гадав, що це музика».

Зрештою не стало поета, а в підвал до Марини спустився обвинувач і кат, фанатично відданий більшовикам: «Моя нація тепер там, де клас. Де клас пригноблених, там і буде моя нація». І вбивство Марини для колишнього поета — це не лише вбивство мрії, а й одночасно завершення бажаної метаморфози — остаточного внутрішнього перетворення на затятого комуністичного фанатика, що супроводжується для нього хворобливою ейфорією і звуковими галюцинаціями: «Мене охоплює надзвичайне піднесення. Мені вчувається, що весь світ починає грати спочатку на геліконах, баритонах, тромбонах Патетичної симфонії, що згодом переходить на кларнети, флейти, скрипки».

Ступай-Ступаненко, Пероцькі, більшовики

Які слова найліпше підійдуть до характеристики вчителя «малювання та чистописання, українця запорозької крові Івана Степановича Ступай-Ступаненка»? Ідеалізм, наївність, розгубленість? А може, обмеженість, відірваність від реального життя? Здається, він ніби загубився в часі — зовсім далекий від жорстоких буднів революції. У звуках «Патетичної сонати» йому вчувається козацька романтика: «Мусимо сісти на коні й мчати по наших козацьких степах разом з орлами й вітрами. ». Щиро вболіває за кожного українця — куди там до класової моралі більшовиків! Справжній ідеаліст і мрійник: вірить у силу переконливого слова, що має припинити жорстоке революційне протистояння: «Вийду назустріч і скажу, нагадаю святі й соціальні слова: обніміте, брати мої, найменшого брата. ». І тут уже Марина його стримує: «Кому? Більшовикам? Бандитам? Бидлові, що реве від крові і трощить наші найкращі ідеї?».

І справді, удершись до будинку, більшовики мало не розстріляли вчителя: відклали на потім, мовляв «інтелігенції покєда не займай». Під час перестрілки Ступай-Ступаненко дійсно намагався закличним словом зупинити протистояння, але загинув від кулі: «Через Ступая перескакують, тікаючи, червоногвардійці, а йому ввижається, що то старі запорожці на конях».

Звичайно, в образі вчителя-ідеаліста є й деякі комічні риси, однак загалом він викликає співчуття, бо має добру й шляхетну натуру; це поширений тип українського інтелігента попередньої, ще дореволюційної доби.

Пероцькі (батько й сини) представляють у драмі віджилу самодержавну ідею. Старий генерал — затятий російський шовініст: «Я не боюся їхньої революції. Одного лише боюся, щоб не розвалили фундаменту, на якому стояла Росія — єдності й неподільності її».

Образ генерала має чимало карикатурних рис — і автор навмисне їх підкреслює. А сини за своєю суттю мало чим різняться від батька, хоч і не такі догматичні. Захопившись Мариною, Андре Пероцький виконує деякі її доручення, однак не змінює своїх переконань. А молодий Жоржик узагалі ще підліток — у його характері чимало інфантильного й незрілого.

Більшовиків у драмі зображено силуетно: це переважно безжальні фанатики революції, носії класової моралі. Їх в усьому підтримує міська біднота — Оврам і його дружина Настя, а проститутка Зінька шиє для них червоний прапор.

Ідеї більшовиків тому й популярні серед неосвіченої бідноти, бо дуже прості й зрозумілі: знищити багатіїв і все віддати злидарям — таким чином утілити народну мрію про соціальну справедливість.

Найповніше в більшовицькому таборі розкрито образ Луки — «неромантичного друга» Ілька Юги. Він проти всього, що не вкладається в його бачення світу. Тому й насміхається з поета: «К чорту твою вічну любов! Сьогодні нам на цехових зборах петроградський товариш сказав. Мусимо, каже, припустити поїзд революції повним гоном до соціалізму. А ти його хочеш спинити на станції. (передражнив) вічна любов».

Виявляємо літературну компетентність

• 1. Яке враження справила на вас п’єса? Які емоції викликала? До яких роздумів спонукала?
• 2. Як ви зрозуміли назву твору? Чи визначає ця назва його жанр?
• 3. Визначте роль музики композитора Бетховена в структурі твору М. Куліша.
• 4. Які три табори персонажів постають у творі? Визначте належність кожного персонажа до певного табору.
• 5. Поміркуйте, чи можна однозначно визначити, до якого табору належить Ілько Юга. Яку роль цей персонаж відіграє в системі образів твору?
• 6. Які асоціації викликає в читача будинок, де відбувається дія твору?
• 7. У чому виявився експериментальний характер «Пат
  етичної сонати» М. Куліша?
• 8. Чому гине Марина Ступай? Якого символічного значення набуває ця смерть?
• 9. Оберіть рівень складності й доведіть або спростуйте тезу.

• У «Патетичній сонаті» М. Куліша наявні комічні елементи.

• Головні персонажі твору М. Куліша «Патетична соната» зображені в розвитку. Але цей розвиток відбувається від позитивного до негативного.

• У «Патетичній сонаті» М. Куліш переосмислює традиційні християнські образи.

• «Патетична соната» Бетховена є музичним образом-символом твору Куліша.

Запрошуємо до дискусії

• 10. У ході п’єси Ілько Юга з поета-ідеаліста перетворюється на фанатика. У цьому він звинувачує Марину. Поміркуйте, чи покладає автор вину на Марину? На вашу думку, чи мають підстави звинувачення Ілька?

ПОВТОРЮЄМО ТА УЗАГАЛЬНЮЄМО

1. П’єсою Миколи Куліша є

А «Диктатура»

Б «Бронепоїзд 14-69»

В «Народний Малахій»

Г «Яблучний полон»

2. Установіть відповідність між персонажем і реплікою.

1 тьотя Мотя

А Ну як я почну, чудійко ти? Сама знаєш, який він серйозний, ще й український. Ну як до його підступитися? З якого боку?

Б Мазайло-Квач!

В Хай живе Мазайлович!

Г Хай живе Мазєнін!

Д Прізвище, ім’я, по батькові, все життя тепер можна змінити тільки в загсі, розумієш?

3. Чи погоджуєтеся ви з твердженням, що твір «Мина Мазайло» М. Куліша має риси як сатиричної комедії, так і трагедії?

4. На прикладі творів М. Куліша визначте специфіку комедійного жанру.

• Визначити рівень засвоєння теми ви зможете за допомогою онлайн-тестів в електронному додатку до підручника.

Запрошуємо до бібліотеки

Щоб більше дізнатися про модерну драматургію, ознайомтеся з творами Миколи Куліша «Маклена Граса», «Народний Малахій».

“Гравці відчувають біль, коли не грають”: Почеттіно пояснив, чому Мудрик сидить у запасі

Два матчі поспіль вінгер лондонського Челсі Михайло Мудрик просидів на лаві запасних. Без українця “сині” здобули дві перемоги з однаковим рахунком 3:1: над Крістал Пелес в чемпіонаті та Астон Віллою в Кубку Англії.

Почеттіно очікує прогресу від Мудрика

Відсутність ігрового часу у Мудрика пояснив головний тренер Челсі Маурісіо Почеттіно. Він зазначив, що 23-річний футболіст продовжує вдосконалюватися, але його рівень повинен відповідати вимогам тренерського штабу.

“Мудрик продовжує розвиватися. Іноді гравцям доводиться відчувати біль, коли вони не грають, це стосується і молодих хлопців.

Без цього важко рости, бути більш зрілим і працювати там, де вам потрібно вдосконалюватися. Залежить від гравця, чи вийде він на той рівень, на який ми вважаємо, він має вийти.

Звичайно, це завжди важкий виклик для тренерського штабу”, – сказав Почеттіно.

Дуже схоже на те, що аргентинський наставник розчарувався у Мудрику. Тож у найближчих матчах Михайло знову грітиме лаву запасних, або отримає кілька хвилин ігрового часу.

• Нагадаємо, що у поточному сезоні Михайло Мудрик зіграв 25 матчів у всіх турнірах, забив 4 голи та віддав 3 асисти. Однак усі очікують значно більшого від гравця, за якого віддали 70 мільйонів євро.
• Свій наступний матч Челсі зіграє 17 лютого. У цей день команда Почеттіно на виїзді зустрінеться з чинним чемпіоном Англії Манчестер Сіті.